У 70 років він продовжує щодня працювати з кіньми, допомагає дітям і військовим та не відмовляється від великої мрії — здійснити кінний похід Україною до Запорізької Січі.
Федір Лавров зі Старокостянтинова понад 30 років керує дитячо-юнацьким кінно-спортивним клубом «Козацький герц». Сьогодні чоловік доглядає близько 20 коней і говорить про них не просто як про тварин.
— Я до них всіх, будемо казати, ставлюся так, як до родини, — розповідає Федір.
Справа, яка стала частиною життя
До коней Федір прийшов не випадково. Свою справу він перейняв у діда, а любов до козацької тематики особливо відчулася після відзначення п’ятої річниці незалежності України.
— Була п’ята річниця незалежності України, була така ейфорія, козацтво. Щось воно мені так пішло до душі і я з того часу почав займатися цією справою, — згадує чоловік.
Відтоді минуло понад три десятиліття. За цей час клуб став місцем, де діти можуть не лише навчитися взаємодіяти з кіньми, а й відчути відповідальність, турботу та особливий зв’язок із тваринами.
Більшість коней нині перебуває на пасовищі. Допомагають доглядати за ними й старші вихованці клубу.
«Вони для мене — як родина»
Федір знає характер кожного свого коня. Серед них — Атлас і Чемпіон, до якого чоловік зізнається, має особливу симпатію.
Та попри особисті вподобання, кожна тварина для нього важлива.
Раніше коней було більше. Через вимушений переїзд частину тварин довелося продати. Нове приміщення для клубу допомогли придбати благодійники. Нині це колишня ферма, яку поступово облаштовують.
— Ще немає року, як ми переїхали. Ми переїхали, ще сніг був. Це колишній свинарник. Ось такі справи. Така реальність нашого сьогодення, — говорить Федір.
Попри труднощі, клуб продовжує працювати.
Коні допомагають і дітям, і військовим
Заняття для дітей у «Козацькому герці» безкоштовні. Так само безкоштовно займаються з військовими.
Федір та його команда також їздять до шпиталю: готують для військових юшку, катають їх на конях, проводять заняття з іпотерапії.
Для когось це можливість ненадовго відволіктися від пережитого, для когось — просто побути поруч із твариною, погладити її чи обійняти.
Іноді найкращою підтримкою може бути саме така проста тиха присутність.
Війна не оминула навіть стайню
Коням доводилося чути звуки обстрілів. Проте, за словами Федора, тварини поступово адаптувалися до нової реальності.
— Тварини, як люди, вони до всього звикають, призвичаюються. Ми теж, коли почалася війна, лякалися, боялися, а зараз вже люди так, знаєте. Природа так влаштувала, все живе — воно пристосовується, — каже коняр.
Саме ця здатність пристосовуватися й продовжувати жити допомагає клубу працювати навіть у непростих умовах.
Його вихованці продовжують справу
За понад 30 років через клуб пройшло багато дітей. Частина з них згодом пов’язала своє життя з кіньми.
Серед колишніх вихованців є ті, хто сьогодні працює у цій сфері в Україні та за кордоном.
Для Федора це, мабуть, одна з найкращих ознак того, що справа, якій він присвятив десятиліття, не була марною.
Мрія, яка чекає свого часу
Попри вік, щоденну працю та всі труднощі воєнного часу, Федір Лавров продовжує будувати плани.
Він хоче збільшувати кінне поголів’я та розвивати клуб. Але найбільша його мрія значно масштабніша — пройти Україною верхи та дістатися Запорізької Січі.
— Я сподіваюся все ж, що закінчиться війна і все ж я здійсню той кінний похід на Запорізьку Січ. І тоді з почуттям виконаного обов’язку буду відпочивати, — говорить Федір.
Можливо, саме такі мрії й допомагають триматися. Бо поки людина планує майбутнє — вона вірить у нього.
А Федір Лавров продовжує щодня доглядати своїх коней, навчати дітей, підтримувати військових і чекати дня, коли зможе осідлати коня та вирушити у свою велику українську мандрівку — до Запорізької Січі.
