Присвячуємо цю статтю циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це історії про наших Захисників — тих, хто жив поруч, працював, любив, будував майбутнє, а коли прийшла війна — став на захист України.
Іноді життя відмірює людині зовсім небагато років. Але навіть за короткий час можна залишити по собі добру пам’ять, любов близьких і приклад справжньої мужності. Саме таким був Віталій Мосійчук — молодий Воїн із Шепетівщини, який до останнього подиху залишався вірним Україні.
Віталій народився 13 лютого 2002 року в селі Гута, що нині входить до Шепетівського району. Він зростав у великій родині, де панували праця, взаємна підтримка та повага одне до одного.
Особливе місце в його житті займав брат-близнюк Володимир. Рідні пригадують, що хлопці були нерозлучними від самого народження. Разом ходили до школи, разом дорослішали, разом навчалися й навіть мріяли про майбутнє.
Та доля не раз випробовувала родину на міцність. Коли Віталій та Володимир були ще другокласниками, не стало їхнього батька. Для дітей це стало важким ударом і змусило подорослішати значно раніше, ніж хотілося б. Згодом сім’я пережила ще одну втрату — передчасно пішов із життя старший брат Артем.
Попри життєві труднощі, Віталій не втрачав доброти й любові до життя. Після закінчення Хоровецького навчально-виховного комплексу разом із братом вступив до Грицівського вищого професійного училища №38, де здобув фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. Саме в стінах училища доля подарувала йому зустріч із майбутньою дружиною Іванною. Тоді молоді люди ще не знали, що попереду на них чекає спільне життя, створення сім’ї та народження сина.
Як і багато сільських хлопців, Віталій захоплювався технікою, любив працювати руками та не боявся важкої роботи. А ще з дитинства разом із братом-близнюком Володимиром вони любили проводити час на природі. Хлопці із захопленням ходили на полювання разом зі старшими, вчилися поважати природу, бути витривалими та відповідальними. Ці спільні захоплення ще більше зміцнювали особливий зв’язок між братами, який вони пронесли через усе життя.
Рідні згадують Віталія, як людину щиру, працьовиту і надзвичайно відповідальну. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати словом чи ділом. Молодші брат і сестри знали: на Віталія можна покластися за будь-яких обставин.
У 2020 році він був призваний на строкову військову службу. Підготовку проходив у навчальному центрі «Десна», а вже наступного року разом із братом підписав контракт і продовжив службу в лавах Збройних сил України. Повномасштабне вторгнення зустрів у строю, як і тисячі українських Захисників.
Військова служба стала важливою частиною його життя. За роки війни він виконував бойові завдання на різних напрямках, неодноразово перебуваючи там, де було особливо небезпечно. Побратими цінували його за надійність, витримку та готовність підтримати інших навіть у найскладніші моменти.
Та найбільшим щастям для Віталія була родина. У квітні 2024 року він одружився зі своєю коханою Іванною. Невдовзі в подружжя народився син Ілля. Саме про таке життя він мріяв: власний будинок, дитячий сміх у дворі, вечори в колі найближчих людей.
Для дружини він був не лише чоловіком, а справжньою опорою і підтримкою. Для маленького сина — люблячим татом, який так хотів бачити його перші кроки, чути перші слова і бути поруч у найважливіші миті життя.
У 2025 році Віталій продовжив службу у складі 100-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту. Після отриманого поранення пройшов лікування та реабілітацію, однак не зміг залишатися осторонь. Його серце було поруч із побратимами, тому він повернувся до строю.
Остання розмова з рідними відбулася 25 травня. Як завжди, він заспокоював близьких, говорив, що все добре, просив не хвилюватися. А вже за лічені години родина отримала страшну звістку.
25 травня 2026 року солдат Віталій Мосійчук загинув під час виконання бойового завдання в Краматорському районі Донецької області внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
Йому було лише 24 роки…
2 червня Шепетівщина схилила голови в скорботі, прощаючись із Героєм — Віталієм Олеговичем Мосійчуком. Воїн розвідувального батальйону, номер обслуги гранатометного відділення, до останнього подиху виконував свій військовий обов’язок, захищаючи мир і безпеку рідної землі.
За ці роки він встиг стати хорошим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним братом і відданим Захисником України. Його життя обірвалося надто рано, але пам’ять про нього житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав.
Віталій мріяв про мирне життя поруч із родиною. На жаль, здійснити всі свої плани він не встиг. Але його любов до близьких і неймовірна мужність назавжди залишаться прикладом для наступних поколінь.
Світла пам’ять про Героя не згасне з роками.
Вона житиме у серцях рідних,
у щирих спогадах друзів,
у вдячності побратимів,
у тихому шелесті українських полів.
Вона житиме в мирних світанках,
за які він віддав своє життя,
у дитячих усмішках,
які мріяв берегти.
І допоки над рідною землею лунатиме пташиний спів,
допоки колоситимуться ниви,
доти житиме пам’ять про Воїна,
який до останнього подиху захищав Україну.
Низько схиляємо голови перед подвигом Захисника України Мосійчука Віталія Олеговича.
Вічна пам’ять Герою.
Слава Україні! Героям слава!
