У великому місті є люди, яких щодня бачать сотні пасажирів, але майже ніхто не знає їхніх історій. Вони зустрічають ранок за кермом, долають десятки кілометрів міськими дорогами, відповідають за безпеку людей і залишаються непомітними героями щоденної роботи.
Одна з таких людей — Інна Залевська, водійка тролейбуса Хмельницького комунального підприємства «Електротранс». Уже понад 30 років вона керує міським електротранспортом, а її професійний шлях — це історія любові до справи, відповідальності та людей.
Від дитячого захоплення — до професії на все життя
Майбутня водійка тролейбуса родом із села Басівка, що на Городоччині. Ще з дитинства її захоплювала техніка, а мрія працювати з транспортом поступово стала професійним вибором.
Після школи Інна Залевська вступила до восьмого училища у Хмельницькому, де опановувала професію водійки тролейбуса. Навчання розпочала у 18 років, а вже 28 березня 1995 року вперше вийшла на міський маршрут.
Її першими стали другий та десятий маршрути. За понад три десятиліття роботи водійка пройшла практично всі напрямки міста та працювала на різних моделях тролейбусів.
Сьогодні вона керує сучасним чернігівським тролейбусом «Барвінок», який, за її словами, комфортний не лише для пасажирів, а й для самих водіїв.
Професія, де головне — відповідальність
Робота водія громадського транспорту — це не лише вміння керувати технікою. За кожною поїздкою стоїть відповідальність за десятки людей, які щодня довіряють своє життя водієві.
Інна Залевська зізнається: найбільше у професії цінує можливість працювати з людьми та сам транспорт, любов до якого зберегла з дитинства.
«Любов до транспорту залишилася зі мною на все життя: як до автомобілів, так і до екотранспорту — тролейбусів. Водночас подобається і робота з людьми. Інакше в цій професії просто не можна», — розповідає водійка.
За її словами, найважливіше у роботі — постійна концентрація та уважність.
«Найскладніше — завжди бути максимально уважною: стежити за дорогою, пасажирами в салоні, керувати тролейбусом без різких гальмувань, щоб не створювати дискомфорт людям», — говорить Інна Залевська.
Робота, яка стала частиною родини
Тролейбусна професія для Інни Залевської стала не лише справою життя, а й частиною особистої історії. Саме на роботі вона зустріла майбутнього чоловіка Олександра, який також працював водієм тролейбуса.
Двоє людей однієї професії познайомилися на підприємстві, два роки зустрічалися, а згодом створили сім’ю. Сьогодні вони виховують двох дорослих дітей — доньку та сина.
Попри насичений графік, Інна знаходить час для улюбленого заняття — співу. Особливо любить українські народні пісні. Найріднішою для неї залишається композиція «Час рікою пливе», яку свого часу навчила співати її мама.
Визнання за роки праці
За сумлінну роботу Інну Залевську неодноразово відзначали грамотами та нагородами. Вона удостоєна звання «Ветеран підприємства» — відзнаки, яка символізує багаторічну відданість професії та колективу.
Понад 30 років за кермом — це тисячі маршрутів, мільйони метрів міських доріг і незліченна кількість пасажирів, яких вона щодня допомагає доставити до місця призначення.
Мрія, спільна для всієї України
Сьогодні, як і для мільйонів українців, найголовніше бажання Інни Залевської просте й водночас найцінніше.
«Хочу, щоб в Україну якнайшвидше прийшов мир. Це моя головна мрія», — говорить вона.
А поки країна рухається вперед, на своїх маршрутах продовжують працювати люди, які щодня тримають міський ритм. Люди, чия праця часто залишається за кадром, але без яких неможливе життя сучасного міста.
