Герой України капітан І рангу Петро Мельник приєднався до команди Офісу Президента, про це у телеграм повідомив керівник ОП Андрій Єрмак.
Петро Мельник виріс у Шепетівці, його батько був військовим, син, продовжуючи традицію, теж став до лав війська – служба привела його до міста Маріуполь на Донеччині. Про це у екслюзивному інтерв’ю “Радіо Свобода” розповів Захисник.
З 2019 року Петро Мельник обійняв посаду командира 23-го загону морської охорони Держприкордонної служби у Маріуполі, там у 2022 році військовий зустрів ворога.
Рідні військовослужбовця виїхали з Маріуполя 25 лютого. Він полегшено видихнув, коли дізнався, що вони доїхали до його мами в Шепетівку.
Петро Мельник (фото – Радіо Свобода).
Спершу брав участь у захисті міста, згодом – у боях за “Азовсталь”. 3 березня 2022 року він очолив загін морської охорони.
“Ми охороняли акваторії Азовського моря, поки, звичайно, не зрозуміли, що корабельно-катерний склад Російської Федерації переважає наші сили і фактично українські кораблі не зможуть дати адекватну відповідь. 26 лютого наші кораблі були на березі, на місцях постійної дислокації. У подальшому ми вели спостереження за морем, відстежували надводну обстановку, охороняли узбережжя моря в місті. А вже, з огляду розвитку бойових дій, загін морської охорони, як інші військові підрозділи, брав участь в обороні міста як піхотний підрозділ”, – говорить Петро Мельник.
У ніч з 14 на 15 квітня їх підрозділ перейшов на “Азовсталь” – противник обстрілював наших військових з усіх видів озброєння.
«Ми сформували колону і виходили всі підрозділи, які на той час здійснювали оборону міста в Приморському районі Маріуполя. Це був мій підрозділ, перший прикордонний загін, військовослужбовці 36-ї бригади, «Азову» та багато інших. І вирушили у напрямку «Азовсталі». 15 квітня для кожного з нас, хто здійснив цей перехід, – другий день народження. Відстань невелика – це 5-7 км, але найважча з усіх, шляху назад не було, довкола зривались міни, які потрапляли в наші транспортні засоби, поранені і загиблі, а назад дороги нема. Пересувалися звичайними автомобілями, тому що вся військова техніка, яка була в нашому підрозділі, просто була знищена. Ти робиш великі моральні зусилля над тим, щоб перебороти цей страх. І мій підрозділ з мінімальними втратами дійшов до «Азовсталі». Це один із найстрашніших спогадів для моїх побратимів», – розповідає Петро Мельник.
Наш земляк потрапив до російського полону, де пробув 622 дні. Чотири місяці без питної води, голодний, з постійними допитами – табір в “Оленівці”, далі – російське СІЗО. Петра двічі возили на обмін, на рідну землю 31 січня 2024 року.
Українські військовополонені після обміну 31 січня 2024 року. Серед них – Петро Мельник (фото – Радіо Свобода).
“Мить повернення,- каже військовий, – усвідомив лише тоді, коли побачив українські прапори й почув рідну мову”.
Я ридав, коли люди з прапорами виходили нас зустрічати. Усе це було недаремно – заради нашого народу.
