Понад пів століття вишивка є невіддільною частиною життя Володимира Бігняка — уродженця села Бахматівці, що в Хмельницькому районі. Сьогодні 66-річний майстер проживає у місцевому будинку-інтернаті, де не лише продовжує творити, а й навчає вишивці інших мешканців закладу.
Перші стібки він зробив ще в дитинстві під наглядом матері. Вже в школі його вміння вражали однокласниць: «До десятого класу дівчата прийшли: “Володя, навчи, Володя, навчи”», — пригадує чоловік.
Хоч нині здоров’я не завжди дозволяє вишивати з такою ж інтенсивністю, як раніше, Володимир усе ж знаходить натхнення, особливо коли має під рукою потрібні матеріали. Каже, що частіше працював із нитками, але зараз, завдяки допомозі інтернату, пробує також вишивку бісером. Його учениця Юлія Селезньова каже: «Хрестиком не пробувала. Бісером мені легше».
Особливо болісною сторінкою в його творчій історії стала втрата кількох важливих робіт у 2014 році — під час пожежі в Будинку профспілок у Києві згоріли вишиті ікони, природа, Шевченко та Божа Матір, створені нитками.
Крім мистецьких втрат, чоловікові довелося пережити і особисту драму — полон його сина, морського військового, який потрапив до рук окупантів у Маріуполі. «Його забрали 16 травня. Пережив багато», — каже Володимир. На щастя, сина звільнили пів року тому.
Попри випробування, майстер не втрачає людяності та доброти. За словами сестри-господині інтернату Катерини Одинської, Володимир став для інших мешканців справжнім духовним орієнтиром: «Вони до нього, як до тата, біжать. Він їм покаже, розкаже…».
У будинку-інтернаті підтримують захоплення Володимира, забезпечуючи матеріалами й створюючи простір для творчості. Адже справжнє мистецтво не має віку, і поки є нитка та полотно — майстерня душа знайде шлях до вираження.
