Щороку День села для жителів Білогородки та Рокитного був особливою подією — із концертами, зустрічами земляків, дитячими розвагами та щирими привітаннями. Проте вже четвертий рік поспіль повномасштабна війна змінює звичний ритм життя українських громад, змушуючи відмовлятися від гучних святкувань заради головного — підтримки захисників та збереження пам’яті про тих, хто віддав життя за Україну.
Цьогоріч день народження сіл минув без концертних сцен, святкових ярмарків і народних гулянь. Натомість жителі Білогородки та Рокитного зібралися на спільну молитву в місцевому храмі — місці, яке протягом багатьох поколінь залишається духовним центром громади.
Саме тут лунали слова подяки українським військовим, прохання про мир і захист для тих, хто нині боронить державу на фронті. У час, коли тисячі українців перебувають далеко від рідних домівок, а багато родин чекають звісток від своїх близьких із передової, такі молитви набувають особливого змісту.
Війна змінила ставлення людей до багатьох речей. Те, що раніше сприймалося як звична частина повсякденного життя — тиха вулиця, знайомі краєвиди, недільний передзвін церковних дзвонів, зустріч із сусідами чи можливість спокійно дивитися на мирне небо, — сьогодні стало справжньою цінністю.
Для багатьох жителів громади цей день став нагодою згадати земляків, які захищають Україну, а також тих, хто вже ніколи не повернеться до рідного дому. Їхні імена назавжди залишаться в історії Білогородки та Рокитного як символ мужності, відданості та любові до рідної землі.
Село для українців завжди було більше, ніж просто населений пункт. Це місце пам’яті, родинних коренів і традицій, які передаються від покоління до покоління. Саме тому навіть у найважчі часи люди знаходять сили берегти свою ідентичність, підтримувати одне одного та вірити у майбутнє.
Сьогодні Білогородка і Рокитне зустріли свій день не святковими піснями, а щирою молитвою. Проте жителі громади переконані: обов’язково настане час, коли на сільських вулицях знову лунатиме дитячий сміх, відбуватимуться святкові концерти, а дзвони храму сповіщатимуть лише про радісні події під мирним українським небом.
А поки головним символом цього дня залишається молитва — тиха, але сильна. Така ж незламна, як люди, які продовжують жити, працювати і вірити в перемогу України.
