У Нетішині 3 жовтня на футбольному полі зібралися юні спортсмени з різних міст, тренери, вболівальники та рідні полеглого захисника України Дмитра Гапуржанова. Цього дня тут відбувся футбольний турнір його пам’яті — там, де колись для самого Дмитра починалася любов до футболу.
Дмитро був вихованцем Нетішинської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи. Тут він уперше вийшов на футбольне поле, тренувався, знаходив друзів, переживав перші перемоги й вчився не здаватися після поразок. Те, що колись було просто улюбленою грою хлопчика, згодом стало частиною його життя — і залишилося важливою згадкою для тих, хто його знав.
Та з початком війни перед Дмитром постала вже зовсім інша боротьба.
Він мав за плечима досвід участі в АТО/ООС. Після початку повномасштабного вторгнення перебував за кордоном, але повернувся в Україну, щоб стати на її захист.
У червні 2022 року Дмитро отримав важке поранення. Після лікування та реабілітації міг залишитися в тилу, однак добровільно повернувся на фронт. Воював на Донецькому напрямку, зокрема під Бахмутом, Кліщіївкою та Андріївкою.
6 вересня 2025 року життя захисника обірвалося під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Минув рік, але пам’ять про Дмитра продовжує жити серед людей, які його знали, і в місцях, які були для нього важливими. Одним із таких місць залишається футбольне поле.
Цього разу воно об’єднало юних спортсменів із Нетішина, Дубного, Рівного та Звягеля. Для когось це був перший великий турнір, для когось — чергове спортивне випробування. Хтось радів забитому голу, хтось переживав через програний матч. Але всіх учасників об’єднувала одна особлива причина — вони грали, вшановуючи пам’ять людини, яка колись сама мріяла про перемоги на цьому полі.
Поруч із юними футболістами були їхні тренери, вболівальники та рідні Дмитра. На трибунах і біля поля цього дня говорили про нього, згадували його характер, любов до спорту та шлях, який він пройшов від юного футболіста до воїна.
Такі зустрічі важливі не лише як спортивні події. Вони допомагають зберігати живу пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, — через історії, які передаються дітям, через місця, де вони жили й росли, через справи, які були для них дорогими.
Для Дмитра таким захопленням був футбол.
І символічно, що саме футбол сьогодні допомагає говорити про нього далі.
Пам’ять про Героя живе, доки його ім’я звучить, доки про його шлях розповідають дітям і доки на полі, де він колись робив свої перші кроки у спорті, продовжується гра.
