Російсько-українська війна триває 10 років. Через вторгнення рашистів, ті, хто мали би розвивати нашу країну – фахівці різних виробничих, креативних, промислових тощо професій, змушені змінювати звичний ритм життя на армійський стрій та стати на захист української незалежності.
Разом з благодійним фондом “Family.UA” ми говоримо про тих, завдяки кому Україна є – наших Оборонців – Героїв поряд з нами. Цей текст ми присвячуємо світлій пам’яті українського Захисника Євгена Андріюка, нашого земляка з Деражні, який загинув у 2014 році, захищаючи нашу незалежність.
Євген народився у Деражні, що на Хмельниччині, 17 червня 1993 року. Там же, у рідному місті, паралельно навчанню у ЗОШ №2, відвідував секції у спортшколі, а також був членом міської молодіжної організації «Модерн». Після здобуття шкільної освіти обрав профтех, вступивши до Деражнянського професійного аграрного ліцею за фахом “тракторист”.
З 2011 року Євген Андріюк доєднується до лав ЗСУ. У 2014 році, коли росія анексує український Кримський півострів та вторгається у Донецьку та Луганську області, Євген стає на захист країни.
З весни Андрій захищав Україну. Воїн брав участь у боях за Слов’янск, Краматорськ.
21 серпня 2014 р. з власної ініціативи долучився до 3-ї батальйонно-тактичної групи 51-ї механізованої бригади. 21-річний Оборонець загинув 29-го серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла, так званим, “Зеленим коридором” на дорозі в районі с. Новокатеринівка.
«Будемо прориватися до своїх»
написав в останньому смс рідним Євген
- Женя Андріюк воював з перших днів АТО, визволяв Краматорськ, Слов’янськ… мав нещастя потрапити у страшне пекло Іловайського котла. Нещадним вогнем реактивних систем залпового вогню поливала українських бійців російська важка артилерія. Хто міг вижити у тій кривавій м’ясорубці? Розповідає майор Євген Ковальчук, начальник штабу другого загону Хмельницького 8-го окремого полку спецпризначення: «Євген Андріюк разом зі своїми побратимами зайняли оборону на блок-постах, але наступного дня змушені були відступати під натиском ворожої артилерії. Тоді і відправив Андріюк матері своє останнє СМС-повідомлення: «Будемо прориватися до своїх…». Проривався ціною власного життя. Спецпризначенці проїхали Волноваху, був запеклий нічний бій. Дві машини залишилися прикривати, ще дві пішли на прорив, мали пробитися до третього батальйону під Іловайськом. Але прорватися не змогли. Був зустрічний бій. Як потім з’ясувалось, через відсутність рації по них стріляли ще й свої. Хлопці повернулися на блок-пости. Євгена Андріюка разом з його бойовими побратимами оточили терористи, а вранці 29 серпня був уже смертельний «зелений коридор»». Колону українських військових виводив «БРМ-1К», якою керував механік-водій Олег, а за гарматою сидів Євген Андріюк. Їх машину підбили. У перестрілці поранило Євгена. Але хлопці не здавалися ворогу. Та все ж бійців полонили солдати 98-ї повітряно-десантної дивізії російської федерації, -з Книги пам’яті Героїв Небесної Сотні і воїнів АТО Хмельниччини «Увійшли у безсмертя» Станіслави Старостіної. Розділ ««Зелений коридор» став коридором смерті».
- Ледь не три роки контракту у 8-му полку спецпризначення і з перших днів війни – на передовій. «Підрозділ глибинної розвідки, це: автономно, на тиждень і більше, без документів, без зв’язку – спецзавдання. Які – не казав, бо військова таємниця. А от таке розповідав, коли лежав у госпіталі: «За кожного з нас «сєпари» призначили винагороду – 10 штук баксів. От ідемо ми п’ятеро на завдання і один пацан каже: “Прикинь, 50 штук баксів повзе! Це ж яку машину хорошу купить можна!” – каже Алла Шеремет, тітка Євгена. – Того злощасного 28 серпня Женя сказав по телефону, що нема ні карт, ні координації… – Ніхто не знає, де точно вони знаходяться і куди направляються? Серед новобранців – паніка. Офіцери звалили першими, в невідомому напрямку. Дарма бійці викликали їх по рації… Женя звик знаходити вихід з будь-якої ситуації і його останнє СМС 29 серпня о 7-й ранку: «Будемо пробиватися до своїх». Але БТР підбили, хлопців повбивали, поранили. За свідченнями товаришів, Женя був у дуже важкому стані (проникаюче поранення в живіт), коли російські десантники з Іваново, 98 ВДД, взяли його в полон. Не допомогла поставлена ними крапельниця, 21-річний хлопчина за добу просто стік кров’ю в кузові КАМАЗа….».
Євген вважався зниклим безвісти.
- «Рідні шукали його всюди, де тільки можна було. Довгих вісім місяців. Дзвінки та СМС від шахраїв: мовляв, знають, де Женя, скажуть за винагороду… А ще – стоси документів, звернень, відписок. Наказ АК «Північ», згідно з яким Женя Андріюк відбув з полігону на Донбас 13 вересня (!) і він же, з того ж полігону 16 вересня прибув у Хмельницький!»
2 вересня тіло Євгена та 87 інших Воїнів перевезли до запорізького моргу. Як невпізнаного Героя, його тимчасово поховали на кладовищі у Запоріжжі.
- «Його знайшли волонтери в полі при дорозі. Він лежав босий (його американські берци дуже сподобалися іванівським десантникам), поряд – залишки крапельниці, до футболки медичною голкою прикріплена записка «30.08, 16.30». 1 вересня – зафіксований у запорізькому моргу, а 1 жовтня – похований у Запоріжжі як невідомий № 3190. Мамі разом з тілом віддали мобільний телефон. Він був у Жені в кишені. Новенький і дорогий. Справний, тільки розрядився. Мама вдома зарядила – працює. Купа пропущених дзвінків, СМС, фото, відео, доступ до сторінки в соцмережі. Ніхто не здогадався зателефонувати і повідомити, що ось такий собі молоденький хлопчина, 1,95 см на зріст, русявий, гарний – вже неживий і приїдьте за ним, нехай їде додому…»
За тестами ДНК, особу Євгена встановили, перепоховали на малій Батьківщині Воїна у квітні 2015 року.
- Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);
- посмертно нагороджений Ілловайським хрестом;
- у березні 2016 року на фасаді Деражнянського НВК ЗОШ № 2 встановлено меморіальні дошки колишнім учням, які загинули під час виконання службового обов’язку в зоні бойових лій — Ігорю Гейсуну, Євгену Андріюку, Віталію Каракулі та Івану Зубкову;
- Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 4, місце 38.
