В межах проєкту «Герої поряд з нами», який реалізується за підтримки благодійного фонду «Family-UA», ми розповідаємо про Воїнів Хмельниччини – Захисників та Захисниць, що виборюють українську незалежність. Одним із них став Владислав Михайлов.
Владислав народився 12 квітня 2000 року в місті Дунаївці. Юнак закінчив Дунаєвецьку школу № 2, згодом – Ярмолинецький агропромисловий центр професійної освіти. Здобув професію механіка. Після служби в армії підписав контракт з ЗСУ. За час військової служби одружився. У молодої сім’ї народилась донечка.
- 12 квітня моєму Владусику було 24….Мало б бути… А Лілі, невістці, цьогорічного квітня буде 23. Їхні дні народження поруч. Донечці ж їхній, Єлизаветі, – два з половиною рочки. Вона – батькова копія, – розповідає матір Захисника.
Здобувши фах водія та слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, Владислав поповнив ряди строковиків.
Воїн підписав контракт із ЗСУ. Підтримала у цих починаннях кохана Ліля. Закохалися вони у юному віці: Владиславу було 18, Лілі – 17. Дівчина приїхала до Дунаївців навчатися на швачку. Новий рік, що відзначали в одній компанії, став для обох доленосним.
- Владислав якраз був на ротації після кривавих доріг АТО, коли народилася Ліза. Тоді ковід був. Тож, щоб потримати на руках донечку, про яку так мріяв, мусив здавати тест. Далі Владислав лиш по відеозв’язку спостерігав, як росте названа ним Єлизавета. Так тішився нею, так пишався її новими дитячими досягненнями. Наступного разу вдалося приїхати додому, коли Лізочці вже вісім місяців було. Оте фото, де татусь тримає свою принцесу на руках, стало, на жаль, чи не єдиним їхнім спільним. З дому поїхав на навчання до Німеччини, трохи побув у частині і знову повели на Луганщину дороги війни, – пригадує дружина Захисника.
Того кривавого лютневого світанку 2022-го року Владислав зателефонував рідним. Попередив про можливу тривалу відсутність зв’язку. Попросив, щоб запаслися потрібними ліками й продуктами першої необхідності. Наполіг, щоб берегли себе й не хвилювалися. Потім намагався виходити на зв’язок за першої-ліпшої нагоди. Завжди переконував, що у нього на війні все добре, все є, що цей жах скоро скінчиться.
- Ми могли по відеозв’язку говорити всю ніч. А того дня він набрав мене ввечері, коли купала дитину, тож не відповіла. Зателефонувала за кілька хвилин. Він був у формі – йшов на завдання. Сказав: повернеться – набере. Йому ж телефонувати заборонив. О шостій ранку у мене страшно закололо серце, почали тремтіти руки й заплакала Ліза. Як з’ясується згодом, у ту мить й трапилося непоправне. Телефон мовчав. Потім з’ясувалося, що чоловік – у лікарні, поранений внаслідок атаки дроном противника, – додає дружина Владислава.
Бійця евакуювали до стабілізаційного пункту військової частини на Херсонщині, звідти відправили до Миколаєва. Дружина з батьком поїхали до нього. Коли Ліля у реанімаційній палаті взяла коханого за руку, він це відчув – зреагували апарати. Рідні повернулися додому, а пораненого перевезли до Одеської обласної клінічної лікарні.
- Дунаївчанин Владислав Михайлов з позивним «Зрячий» помер 21 січня 2024 року в Одеській обласній лікарні внаслідок важкого поранення, яке отримав, виконуючи бойове завдання. Він був водієм відділення інженерної розвідки роти розгородження. Сталося це 16 січня в Тягинці Бериславського району на Херсонщині, – зазначили у Дунаєвецькій міській раді.