Цю історію присвячуємо циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це розповіді про людей, які жили поруч із нами, навчалися, працювали, мріяли, допомагали іншим і будували своє майбутнє. А коли прийшла війна — стали на захист України. Серед них — зовсім юні Герої, чиї життя тільки починалися, але які вже встигли зробити для своєї країни більше, ніж багато хто за все життя.
Володимир Махмет був саме таким.
Він волонтерив із восьми років. У 16 — долучився до добровольчого формування територіальної громади. У 19 — загинув на фронті, захищаючи Україну.
Його життя було таким коротким, але напрочуд наповненим добрими справами, любов’ю до Батьківщини та готовністю допомагати тим, хто поруч.
Володимир народився у селі Старий Кривин. Після закінчення 9 класів Старокривинської гімназії «Патріот» вступив до Волинського військового ліцею імені Небесної Сотні. Навчання там завершив із відзнакою. Згодом продовжив освіту в Національному університеті «Острозька академія», обравши спеціальність «Національна безпека».
Він свідомо готував себе до служіння державі. Та любов до України в нього проявлялася не лише у виборі професії чи навчання. Ще у 2014 році, коли Володимиру було лише вісім років, він почав волонтерити. Для когось у цьому віці волонтерство могло здаватися чимось далеким і незрозумілим. Для Володимира ж допомога іншим стала частиною життя. Він ріс і разом із ним зростало його бажання бути корисним Україні.
Після початку повномасштабного вторгнення, у 16 років, юнак долучився до добровольчого формування територіальної громади. Чергував, допомагав іншим, підтримував побратимів.
За цей час Володимир відремонтував понад 40 автомобілів, виготовив близько 100 буржуйок та пофарбував понад 30 машин для потреб фронту.
Це була його відповідь на війну — діяти, допомагати, робити все, що може наблизити Перемогу.
У серпні 2024 року, після першого курсу навчання в університеті, Володимир підписав контракт зі Збройними Силами України. Він став солдатом 8 полку Сил спеціальних операцій ЗСУ. Так студент третього курсу Національного університету «Острозька академія», який навчався за спеціальністю «Національна безпека», сам опинився там, про що вивчав і до чого готувався, — на захисті своєї держави.
Володимир загинув 13 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині, у стрілецькому бою поблизу населеного пункту Середнє.
Йому було лише 19 років…
У цьому віці багато хто лише починає визначатися зі своїм шляхом, мріє про майбутнє, планує доросле життя. Володимир уже мав за плечима роки волонтерства, військову підготовку, службу та сотні справ, зроблених для фронту.
А ще — мав батьків і двох старших сестер, для яких він назавжди залишиться найдорожчим Володею.
У середу, 17 вересня 2025 року, Нетішинська громада провела свого юного Захисника в останню дорогу.
«Навколішки, зі сльозами на очах, із живими квітами та державними прапорами, односельці й незнайомі люди зустрічали Захисника на щиті», — розповіли у громаді.
У рідному Старому Кривині, у храмі Святого Дмитра, відбувся чин похорону. Площа перед храмом була переповнена людьми. Попрощатися з Володимиром прийшли рідні, друзі, побратими, односельці та ті, хто ніколи не знав його особисто, але вважав своїм обов’язком віддати останню шану Герою.
1 жовтня 2025 року, у День Захисників і Захисниць України, у громаді вшанували пам’ять загиблих Воїнів. Цього дня рідним та близьким полеглих Героїв передали посмертні відзнаки — нагрудні знаки «За честь і мужність».
Секретар міської ради Іван Романюк разом із керуючою справами виконавчого комітету Любов’ю Оцабрикою передали рідним та близьким посмертні відзнаки.
За виявлені мужність, звитягу та героїзм у боротьбі за територіальну цілісність і незалежність України в російсько-українській війні відзнаками виконавчого комітету міської ради нагородили посмертно дев’ятьох земляків. Серед них — Володимир Махмет.
Для його рідних ця відзнака не зможе замінити сина, брата чи рідну людину. Але вона є ще одним свідченням того, що подвиг Володимира не залишився непоміченим і не буде забутий.
Він почав допомагати Україні ще дитиною. У 16 років уже стояв поруч із тими, хто захищав громаду. У 19 — віддав за Україну найдорожче — своє життя.
Володимир не встиг прожити довге життя. Не встиг здійснити всіх своїх мрій, закінчити університет, побачити, якою стане Україна після Перемоги. Але він встиг залишити по собі те, що не вимірюється роками.
Пам’ять.
Добрі справи.
Приклад мужності.
Любов до України.
І вдячність тих, кому він допомагав.
Поки живе пам’ять — Герої не зникають. Вони залишаються поруч із нами — у розповідях рідних, у спогадах друзів і побратимів, у тих справах, які вони зробили для своєї країни.
Володимир назавжди залишиться юним Воїном, який не боявся брати відповідальність за свою країну. Героєм, який почав служити Україні ще тоді, коли багато хто тільки вчився розуміти значення слова «Батьківщина». Оборонцем, який віддав життя за те, щоб інші могли жити.
Пам’яті Володимира
Над рідним краєм тихо сходить ранок,
А в серці — біль, якому ліку вже нема.
Із юних літ — любов до України,
Яку не подолала навіть смерть сама.
Залишились батьки, сестри і спогади,
Тепло долонь, усмішка і слова.
Залишився слід добрих справ навічно,
І пам’ять, що у серці не згаса.
Він був одним із тих, хто став до зброї,
Коли країну огорнула тьма.
І молоде життя віддав заради волі,
Щоб вільною залишилась земля.
Нехай у небі світиться світанок,
Нехай над рідним краєм буде мир.
А пам’ять про Героя не зникає —
Вона живе у поколіннях крізь роки.
Вічна та світла пам’ять Герою України!
