У межах циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA, ми розповідаємо про тих, чиї життя назавжди залишилися частиною історії України. Це історії наших Захисників, які віддали найдорожче — власне життя — заради свободи та безхмарного майбутнього нашої країни.
Двічі війна завдавала йому важких поранень. Після першого Іван Комар проходив місяці лікування та реабілітації. Після другого — лише за кілька днів знову повернувся на бойову позицію. А за цією історією мужності був звичайний український чоловік — син, чоловік, батько трьох дітей, працівник і земляк, якого пам’ятали спокійним, добрим та готовим прийти на допомогу.
Іван Анатолійович Комар народився 2 липня 1977 року в селі Волиця.
Його дитинство було непростим. Коли хлопчикові виповнилося лише дев’ять років, померла мама. Ця втрата стала першим великим випробуванням у житті Івана. Згодом, за сімейними обставинами, він продовжив навчання та виховувався у Берездівській школі-інтернаті.
Попри ранні життєві труднощі, вони не зробили його черствим. Навпаки — земляки згадують Івана як доброзичливу, спокійну людину, яка ніколи не відмовляла в допомозі.
У мирному житті він був працьовитим чоловіком. Працював у сільському господарстві, згодом — на підприємстві. Заробляв, дбав про родину, жив звичайним життям, у центрі якого були найдорожчі люди.
Разом із дружиною Світланою Миколаївною Іван виховав трьох дітей — доньок Альону та Ольгу і сина Івана. Саме родина була його найбільшою опорою та найважливішою частиною життя.
Коли російська агресія прийшла на українську землю, Іван не залишився осторонь.
25 липня 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Спочатку він служив у військовій частині А4152, а згодом — у складі військової частини А4699, 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Виконував бойові завдання на посаді стрільця-помічника гранатометника.
Фронт дуже швидко показав справжню ціну його рішення захищати Україну.
18 листопада 2024 року Іван отримав важке вогнепальне осколкове поранення. Попереду були тривале лікування та реабілітація, які тривали до 30 травня 2025 року.
Та після відновлення він повернувся до служби.
23 червня 2025 року Іван був поранений вдруге. Цього разу він пробув у шпиталі лише кілька днів — 27 червня його виписали. А вже 28 червня він повернувся на бойову позицію, до своїх побратимів. Саме цей вчинок, мабуть, найкраще говорить про його характер: навіть після двох поранень він не залишив тих, з ким разом виконував бойове завдання.
30 червня 2025 року став останнім днем його життя.
Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новий Путь Глушківського району Курської області солдат Іван Комар загинув.
Після цього для його родини розпочався найдовший і найважчий період — очікування.
Понад рік Іван вважався зниклим безвісти. Рідні жили між надією та болем, не маючи остаточної відповіді про долю найдорожчої людини. Лише у серпні 2026 року загибель Захисника була офіційно підтверджена.
2 вересня Улашанівська громада провела Івана Комара в останню земну дорогу. Він повернувся додому на щиті — до рідної землі, де народився, виріс, створив сім’ю і де його чекали найдорожчі люди.
Для дружини Світлани, дітей Альони, Ольги та Івана він назавжди залишиться передусім чоловіком і батьком. Для рідних — людиною, чиєї присутності щодня бракуватиме. Для земляків — добрим, спокійним і працьовитим Іваном. Для України — Захисником, який двічі повертався після поранень і до останнього виконував свій військовий обов’язок.
Його життєвий шлях не був легким від самого дитинства. Рання втрата матері, праця, відповідальність за родину, війна, поранення, повернення на передову — усе це стало частиною долі людини, яка до останнього залишалася вірною своїм близьким, побратимам та Україні.
Іван Комар загинув, захищаючи країну. Але його життя не закінчується датою у сповіщенні про загибель.
Воно продовжується у трьох його дітях, у пам’яті дружини, рідних та друзів, у спогадах земляків, у фотографіях і родинних історіях.
Пам’ять про Захисника житиме доти, доки звучатиме його ім’я.
Іван Комар.
Людина, яка пройшла непростий життєвий шлях і до останнього залишалася поруч із тими, кого захищала.
Твій шлях — у пам’яті живій,
Твій чин — в історії країни.
Спочинь із миром, наш Герою,
Ти — назавжди частина України.
Вічна пам’ять і шана Захиснику України.
