Цю історію мужності та незламності присвячуємо циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це історії людей, які жили поруч із нами, любили свої родини, працювали, мріяли, раділи простим речам, а у найважчий для країни час стали на її захист. Їхні імена мають залишатися в пам’яті, адже за кожним із них — людське життя, родина, друзі, побратими та цілий світ, який уже ніколи не буде таким, як раніше.
Юрій Васильович Поліщук, позивний «Майстер», народився 18 травня 1979 року в Ізяславі. Навчався в Ізяславській загальноосвітній школі №4.
Для тих, хто знав Юрія, він назавжди залишиться надзвичайно світлою та щирою людиною. Вирізнявся позитивним настроєм, життєрадісністю та вмінням підтримати інших у будь-якій ситуації. Любив жартувати — настільки майстерно, що іноді важко було відрізнити жарт від серйозності. Саме таким — із посмішкою та добрим гумором — його й пам’ятатимуть близькі та друзі.
Юрій мав природні лідерські якості. Був хорошим організатором, умів об’єднувати людей, вибудовувати між ними довіру та взаєморозуміння. Його заслужено вважали душею будь-якої компанії. Він завжди був готовий прийти на допомогу й ніколи не залишався осторонь чужих проблем.
У вільний час Юрій захоплювався риболовлею, бджолярством, із задоволенням займався домашнім господарством. Та у його житті було й інше покликання — захищати Україну.
У 2014 році, коли російський загарбник вступив на українську землю, Юрій не розгубився й не відвернувся. Він зробив те, що роблять найсміливіші — став щитом для своєї країни. Без вагань, із вірою в Україну, якою жив і заради якої був готовий стояти до кінця.
У складі сил оборони Юрій брав участь у бойових діях на найгарячіших напрямках фронту — на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі, Харківщині та Сумщині. Гідно виконував свій обов’язок перед державою.
Мав військове звання головного сержанта, служив техніком групи у групі логістики штабу загону спеціальних операцій.
- За роки служби Юрій отримав численні відзнаки, грамоти та подяки від командування різних рівнів. Серед них — пам’ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «Воїн-миротворець» від 3 лютого 2004 року;
- нагрудний знак «Відмінний прикордонник» ІІ ступеня;
- відзнака Президента України «За оборону України»;
- нагрудний знак «Учасник АТО»;
- відзнака Міністерства оборони України «За сумлінну службу» ІІІ ступеня від 3 листопада 2010 року №1246;
- медаль «20 років сумлінної служби» за наказом Міністерства оборони України від 28 листопада 2018 року;
- нагрудний знак-медаль «Ветеран війни — Учасник бойових дій»;
- нагрудний знак «Ветеран служби»;
- почесний нагрудний знак «Сталевий хрест».
Під час військової служби Воїн також був нагороджений численними грамотами та подяками від командування різних рівнів.
За кожною з цих відзнак — роки служби, бойові завдання, випробування, відповідальність і шлях людини, яка захищала свою державу.
Повернувшись із фронту додому лише на короткий перепочинок, Юрій мріяв про прості речі — хвилини спокою, тепло рідного дому, зустрічі та обійми близьких, маленькі радощі мирного життя.
Але війна не завжди відпускає навіть тоді, коли людина вже повернулася додому. 6 грудня 2025 року на Ізяславщині, у рідних стінах домівки, зупинилося серце Воїна. Серце, яке довгі роки витримувало біль, втому, небезпеку й втрати побратимів.
Юрію було 46 років. Після нього залишилися дружина, донька від попереднього шлюбу та сестра.
Поховали Юрія Поліщука на місцевому кладовищі у селі Лютарка Ізяславської міської територіальної громади.
Пам’ять про Захисника живе не лише в його нагородах чи військових документах. Вона — у людях, які знали його справжнім: життєрадісним, щирим, добрим, готовим допомогти, здатним підтримати словом і подарувати усмішку навіть у складний момент.
Вона — у спогадах про його жарти. У тих розмовах, які вже ніколи не повторяться. У рідному домі. У родині. У друзях і побратимах. У тих, кому свого часу він простягнув руку допомоги.
Юрій Поліщук багато років захищав Україну там, де було найгарячіше. Його шлях Воїна завершився не на полі бою, але його життя назавжди залишиться пов’язаним із боротьбою за нашу державу. Він був серед тих, хто тримав оборону, коли країна потребувала мужності. Серед тих, хто не відвернувся. Серед тих, хто обрав Україну.
Тому пам’ять про нього — це не лише пам’ять про втрату. Це вдячність за службу, за мужність, за роки, віддані захисту Батьківщини, за готовність бути щитом для інших, за життя, прожите з відкритим серцем.
Низький уклін Юрію Поліщуку — Захиснику України, Воїну, Герою, якого пам’ятатимуть рідні, друзі, побратими та всі, хто знав його.
Нехай світла пам’ять про нього живе у серцях тих, хто залишився.
Вічна і світла пам’ять Герою.
Він був Героєм — мужнім і відважним,
За Україну ніс свій хрест важкий.
І залишився у бою незламним,
Віддавши Батьківщині шлях свій непростий.
Тепер його немає серед рідних,
Та пам’ять про Героя не згаса.
Живе його відвага у молитвах,
Ім’я його — у серці на віки.
