У межах проєкту “Герої поруч з нами” ми розповідаємо історії Захисників, які віддали своє життя в запеклій боротьбі за свободу та спокій України. Історія Івана Сторожука — це історія мужності, незламності та відданої любові до Батьківщини.
Іван народився 21 травня 1980 року у місті Шепетівка в родині Василя та Тетяни Сторожук. У дитинстві він багато часу проводив у бабусі в селі Сенігів, полюбляв рибалити, ходити до лісу по гриби та допомагав по господарству. Батько прищепив йому любов до техніки — Іван навчався водити мотоцикл та автомобіль. З юності він займався спортом і зростав дисциплінованою та відповідальною людиною.
У 1997 році після закінчення школи Іван вступив до Полонського училища, здобув професію електромеханіка. Професійний шлях привів його до роботи на цукрозаводі, у корпорації «Сварог Вест Груп» та в сфері вантажних перевезень. Він завжди був активним і відповідальним, навіть у вільний час працював таксистом.
У 2007 році Іван одружився з Іриною. Вони разом ростили доньку Валерію (2008 р.н.) та сина Андрійка (2013 р.н.). Для родини Іван був опорою та підтримкою, люблячим чоловіком, турботливим батьком, дбайливим сином, онуком та старшим братом. Родина була його найвищою цінністю, він мав щире любляче серце і завжди говорив своїй сім’ї: «Мого кохання вистачить на всіх».
У лютому 2025 року Іван отримав повістку і, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Він пройшов навчання у Дніпропетровській області та був направлений до 106-ої окремої бригади територіальної оборони, 88 шепетівського батальйону, на посаду водія-електрика.
На фронті Іван проявляв безмежну відданість та мужність. Він підтримував бойовий дух побратимів, завжди дбав про їхнє благополуччя. Неодноразово отримував подяки та грамоти від командування за старанність, патріотизм, самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, зразкову військову дисципліну, сумлінне виконання службових обов’язків. Іван завжди пам’ятав про родину — надсилав посилки з солодощами дітям, квіти дружині, навчав сина робити добрі вчинки.
23 липня родина пережила страшні години невідомості, поки не отримала трагічну звістку: виконуючи бойове завдання із забезпечення національної безпеки та оборони, Іван Сторожук загинув у Сумській області. Ця звістка занурила життя родини у пекучий біль, тугу та сум.
Багато слів залишилися несказаними, і вони вилилися в лист дружини Івана, Ірини. З глибоким болем і невимовною тугою вона пише: “… Ваник – так називала лише я… Відколи тебе не стало, усі дні злилися в один. Жахливе пекуче відчуття порожнечі, критична нестача кисню, безкінечний відчай і апатія. Знаєш, я сьогодні знову дивилася у небо… Мені там хотілося побачити тебе, мені так хотілося почути твій голос. Всі дні без тебе – це порожнеча. Ваник, я досі не вірю, що не зможу більше поговорити з тобою. Як прийняти те, що більше не зможу тебе обійняти, поділитись дрібницями дня? Усе навколо триває, а в мені – порожнеча. Ти завжди сміявся, коли казав, що на вихідних я сплю надто довго. А тепер мовчиш назавжди. Як так? Світ без тебе став іншим. Тиша голосніша, ніж будь-коли, а спогади, як ніж у серце…”
29 липня Шепетівська громада, схиляючи голови у скорботі, провела в останню земну дорогу Сторожука Івана Васильовича – вірного сина України.
Іван Сторожук був людиною з відкритим серцем і чистою душею. Він щиро любив родину, цінував життя та людей навколо, завжди готовий був прийти на допомогу. Його хоробрість і стійкість залишаються прикладом для всіх, хто відстоює мир і майбутнє України. Його історія – велична, а пам’ять – вічна.
На сесії міської ради Івану Сторожуку було посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин Шепетівської громади». Міський голова Шепетівки, Віталій Бузиль, зазначив: «Імена наших Героїв назавжди залишаються у серці громади, їхні подвиги живуть у пам’яті поколінь».
Донька Героя, Валерія, з гірким болем утрати пише: «Сумую за тобою, татусю… Твоя посмішка, добрі слова назавжди залишаться зі мною. Ти був моїм Героєм і залишишся ним назавжди, бо справжні Герої не вмирають, вони живуть у наших серцях».
Немає слів, які можуть пом’якшити біль важкої втрати. Український народ повинен пам’ятати, якою страшною ціною дається нам свобода. Кожне життя, віддане за мир та незалежність, — нагадування про те, що мир і майбутнє України здобуваються ціною тисячі життів – життів тих, на кого вдома чекають діти, батьки, чоловік чи дружина. Громада розділяє цей сум, вшановує пам’ять Героя і схиляє голову перед його подвигом.
Вічна та світла пам’ять. Герої не вмирають!
