Присвячуємо цю публікацію з циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це історії про тих, хто жив поряд із нами, працював, мріяв, любив — а з початком війни став на захист України й заплатив за свободу найвищу ціну — віддав власне життя…
30 січня — дата, яка назавжди залишиться болючою для Ізяславської громади. Цей день — день загибелі Воїна Світла Володимира Гринчука — 53-річного жителя села Білогородка, солдата, оператора відділення управління командира батареї реактивної артилерії.
Його життєвий шлях обірвався 30 січня 2024 року на Донеччині, під час ведення бойових дій з військами рф. Певний час Володимир вважався безвісти зниклим. Довгі дні й місяці невідомості тримали рідних між надією та страхом, молитвами й очікуванням. Згодом стало відомо: він загинув, залишившись вірним військовій присязі до останнього подиху.
Володимир повернувся додому на щиті — як Герой.
Життєвий шлях
Володимир Гринчук народився 6 червня 1970 року в селі Білогородка.
Тут минули його дитинство й юність. У 1976–1987 роках навчався у Білогородській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Після школи здобував фах у Шепетівському СПТУ-20, де отримав спеціальність електромонтажника ІІІ розряду.
Працював електриком, проходив строкову військову службу, навчався у Грицівському СПТУ №38 за професією водія автомобіля та слюсаря-ремонтника. У різні роки працював за кордоном, у будівельній сфері, в охороні територій. Любив сільське господарство, був відкритим і дружелюбним — людиною, яку щиро поважали й цінували.
У 2000 році Володимир одружився. У нього залишилися дружина, троє дітей — син та дві доньки (наймолодша неповнолітня), рідна сестра.
Вибір, зроблений серцем
28 лютого 2022 року, з перших днів повномасштабного вторгнення, Володимир Гринчук добровольцем став на захист Батьківщини. Він служив оператором відділення управління командира реактивної артилерійської батареї.
Володимир цей вибір зробив свідомо — ставши опорою держави, Захисником свободи та майбутнього своїх дітей.
Пам’ять, що не згасає
Сьогодні Володимир Гринчук спочиває на місцевому кладовищі в селі Білогородка. До його могили лягають жовто-блакитні квіти — як знак болю, вдячності та глибокої шани.
«З глибокою шаною та болем у серці вшановуємо пам’ять нашого односельчанина Гринчука Володимира — Воїна, який віддав життя за Україну. Два роки минуло від дня його загибелі, але пам’ять про Володимира жива серед нас. Він був хоробрим і відданим, без вагань став на захист рідної землі з перших днів широкомасштабного вторгнення, виконавши свій обов’язок із честю та гідністю. Його мужність, рішучість і любов до Батьківщини назавжди залишаться прикладом для всіх нас. Вічна та світла пам’ять Герою», — із болем в тугою розповідають у Білогородському ліцеї.
Час не лікує таких втрат. Але пам’ять зобов’язує нас жити гідно й берегти те, за що боролися Воїни Небесного Легіону.
Вічна пам’ять і слава Воїну Світла Володимиру Гринчуку!
