Присвячуємо цю статтю циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це історії про наших Захисників — тих, хто жив поруч, працював, любив, будував майбутнє, а коли прийшла війна — став на захист України.
Є люди, які своїм життям пишуть історію мужності, любові до Батьківщини та незламності духу. Їхні імена не стирає час, бо вони назавжди залишаються у пам’яті людей, у серці громади, у молитвах рідних. Для Судилківської громади таким Героєм став Максим Остапчук — мужній Захисник України, люблячий син і турботливий батько, щирий друг, вірний побратим і людина великої душі, світла якої вистачало кожному поруч.
27 грудня 2025 року громада зі сльозами на очах і невимовним болем у серці провела в останню земну дорогу свого Героя — старшого солдата гірсько-штурмового батальйону однієї з військових частин, жителя села Новичі Максима Олеговича Остапчука. Того дня тиша звучала голосніше за слова, а скорбота об’єднала сотні людей у спільній молитві та вдячності Захиснику, який віддав своє життя за Україну, за мирне небо і майбутнє кожного з нас.
Неможливо підібрати слова, які б змогли втамувати біль втрати. Війна забрала людину, яка любила життя, свою родину, друзів і рідну землю. Забрала мужнього Воїна, щирого друга, люблячого сина та батька, людину великого серця.
Максим Остапчук народився 15 квітня 1988 року у селі Поляна. Його дитинство минуло серед мальовничих краєвидів села Поляна та Новичі. Саме тут формувався його характер — добрий, чесний, щирий і працьовитий. З юних років Максим вирізнявся ввічливістю, людяністю та відкритістю до людей. Він умів підтримати, допомогти, розрадити добрим словом і ніколи не залишався осторонь чужої біди.
Після закінчення школи вступив до Житомирського автодорожнього коледжу, адже захоплювався автомобілями та технікою. Працював у різних сферах, але скрізь здобував повагу колег та друзів завдяки своїй відповідальності, працелюбності й щирості. Його пам’ятають як світлу, позитивну людину, яка завжди знаходила добре слово для інших.
Максим був людиною великого серця. Він хотів жити, працювати, будувати майбутнє для своїх дітей — сина Кирила та доньки Софії. Мріяв про власний дім, про невелику справу з розведення риби, хотів допомагати батькам і бути поруч із рідними. Найбільшою цінністю для нього завжди залишалася родина.
Коли на українську землю прийшла війна, Максим не зміг залишитися осторонь. Його слова: «Я маю йти, маю захищати нашу землю, щоб ворог не прийшов сюди», — назавжди залишаться у пам’яті рідних.
25 лютого 2022 року він став на захист України. У складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади брав участь у важких боях на Херсонщині, Донеччині та Запоріжжі, пройшов через пекло Бахмута, був поранений, але після лікування знову повернувся до побратимів. Бо не міг інакше. Бо вірив в Україну та Перемогу.
Побратими згадують Максима як надійного товариша, мужнього Воїна та людину, яка навіть у найважчі хвилини не втрачала людяності й підтримувала інших. Його поважали за сміливість, мудрість, щирість та велике серце.
За свою службу Максим Остапчук був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», нагрудним знаком «Золотий Хрест», відзнакою Міністерства оборони України «За поранення», медаллю «За хоробрість» та іншими почесними нагородами. Але найвищою його нагородою назавжди залишиться вдячність людей і пам’ять про нього як про справжнього Героя.
19 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Запорізькому напрямку, Максим Олегович загинув у бою за свободу та незалежність України. Він віддав найдорожче — своє життя — за мирне майбутнє кожного з нас.
У день прощання громада живим коридором шани зустріла Героя. Люди ставали на коліна, схиляли голови, проводжаючи Воїна в останню путь. Плакало небо, плакали люди, бо разом із Максимом громада втратила частинку свого серця.
Та світла пам’ять про нього житиме вічно.
У спогадах рідних і друзів.
У вдячності побратимів.
У мирному небі, за яке він боровся.
У посмішках дітей, яких він так любив.
У кожному колоску на рідній землі, яку він захищав до останнього подиху.
Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них.
Низько схиляємо голови перед подвигом Захисника України Максима Остапчука.
Вічна пам’ять Герою.
Слава Україні! Героям слава!
