Наш земляк із Красилівщини, командир 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7124, старший солдат Сергій Бабанін загинув на Сумщині. 16 жовтня 2023 року він отримав вогнепально-осколкові поранення, несумісні із життям.
Цей матеріал із циклу “Герої поруч з нами”, котрий редакція порталу “Хмельниччина Північ” реалізує за підтримки БФ “Family.UA”, ми присвячуємо світлій пам’яті земляка, українського Воїна Сергія Бабаніна.
Наталя Крикун, сестра Сергія пригадує – брат був її опорою та підтримкою. Тато Наталі та Сергія покинув родину, коли хлопчику було три. Тож, Сергій став захисником своєї родини – завжди підтримував маму, намагаючись полегшити її важку працю.
Кожні літні канікули брат із сестрою проводили у селі Росолівка, у бабусі, там діти оздоровлювались, відпочивали та допомагали. Наталя говорить, що брат завжди намагався урізноманітнити життя своїх близьких веселощами та жартами.
Разом з тим, він був дуже відповідальною людиною: завжди опікувався молодшою сестричкою – водив її до садочка, а потім – школи, а Наталя слідувала за ним, як маленький хвостик, завжди дивилася на брата із захопленням, адже те, як він умів розв’язувати різноманітні проблеми, стійко стояти на своїй правоті, досягати поставлених цілей, вражало її.
“Сергій завжди був поруч і дбав про мене. Його підтримка і турбота стали невіддільною частиною мого життя. Неважливо, чи це було просте прохання про допомогу, чи потреба в доброму слові – він ніколи не відмовлявся допомогти. Наші стосунки завжди були міцними та сповненими любові”, – пригадує сестра.
Перший військовий досвід Сергій Бабанін здобув під час строкової служби у місті Бердичів. Після демобілізації – працював експедитором хлібокомбінату, згодом – на пункті прийому металобрухту.
“Восьмого червня 2001 року юний Сергій одружився. В тому ж році на світ з’явилася маленька донечка Вікторія, яку він безмежно любив та оберігав. Сергій був прекрасним батьком, який дуже трепетно ставився до своєї доньки“, – розповідають близькі.
Згодом подружжя розлучилось, але Сергій завжди був присутній у житті дитини. Турботливий батько для донечки, дядько для племінниці – на вихідні залюбки проводив час з ними, разом ходили їсти морозиво, прогулювались парком. Він часто балував родину смачненьким.
“Сергій смачно готував. Йому вдавалось все: від українського борщу до смажених котлет“, – пригадує Наталя.
“Він завжди був за справедливість”, – розповідає побратим Сергія.
“Перед повномасштабним вторгненням Сергій перебував за кордоном. Однак за декілька місяців до початку активних дій агресора повернувся на батьківщину. Двадцять п’ятого лютого, не думаючи про власну безпеку, а лише про захист своїх рідних та близьких, відправився добровольцем на боротьбу з ворогом”, – говорять у громаді.
Сергій проходив курс піхотної підготовки, курс тактичної підготовки за стандартом НАТО у Румунії. Свою службу ніс у 101 окремій бригаді територіальної оборони Закарпатської області (друге стрілецьке відділення другий стрілецький взвод перша стрілецька рота військової частині А 7124). Воїн з позивним «Бабай» боронив нашу країну від ворога у напрямках Авдіївки, Бахмута, Часового Яру.
За свою службу полеглий Герой отримав нагороду «Ветеран війни. Учасник бойових дій».
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, проявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни, 8 вересня 2024 року міський голова Ніла Островська вручила нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» рідним загиблого Сергія Бабаніна.
Сергій завжди йшов за правду та справедливість. Наче скеля обороняв своїх близьких, а вже згодом – і свою країну. Йшов тільки вперед, не звертаючи зі шляху, прямував до поставленої цілі. Однак він був і позитивною людиною, намагався у дрібницях відшукати веселі та кумедні моменти аби сірі, буденні дні не поглинули його та рідних йому людей. У Захисника залишились рідна сестра Наталія, доньки Вікторія і Марія та цивільна дружина Наталія. Вони сумують за щирим сміхом Сергія, за його поглядом, манерою жити в цю секунду, в цю мить. Їм не вистачає неосяжної любові, яку він проявляв. Його доньки завжди пам’ятатимуть про те, що їхній тато – Герой. Хоча він і не поруч, але у серцях завжди.
За матеріалом Тетяни Тендітник, спеціалістки першої категорії відділу організаційної та інформаційної роботи Красилівської міської ради.
