“Яка би складна ситуація на полі бою не була, в нього ніколи і думки не виникало, щоб відмовитися від виконання бойового завдання, він завжди казав, що він там, де має бути, завжди вірний військовій присязі перед Батьківщиною, завжди мужньо воював за її територіальну цілісність і свободу!” – так розповідає про свого чоловіка, українського Оборонця Григорія-Гайка Степанюка його дружина Ольга-Ніколь.
Григорій-Гайк народився у Молдові, через конфлікт у Придністров’ї його родина виїхала до України, де хлопець зростав. Аби захищати Україну від російської війни, вже дорослий Григорій-Гайк повернувся з-за кодону, де на той час працював. Історію Захисника розповідаємо у тексті з циклу “Герої поруч з нами”, що редакція порталу “Хмельниччина Північ” реалізує спільно із Благодійним фондом Family.UA.
Григорій-Гайк народився 5 жовтня 1991 року у Тирасполі. Родина переїхала в Україну, жили на Хмельниччині.
“До дев’ятого класу навчався в Кошелівецькій ЗОШ I-III ступеня, після чого вступив на навчання до Хмельницького спеціалізованого ліцею-інтернату з поглибленої підготовки в галузі науки, який закінчив з відзнакою. Щирий, привітний, допитливий, мав неабияку жагу до знань, постійно саморозвивася та вдосконалював свої знання. Хотів опанувати мови програмування. За що би не брався, у всіх сферах досягав успіху.… Любив займатися спортом, особливо шахами, стрільбою з лука, волейболом, футболом та легкою атлетикою. Любив подорожувати, досліджувати, цікавився історією, археологією та географією (приймав участь в олімпіадах з історії та географії)“, – розповідають земляки.
Був в юнацтві Спілки української молоді (СУМ) у місті Хмельницький у 2005-2007 роках.
Активно долучався до діяльності, брав участь у заходах та проявляв цінності, близькі кожному сумівцеві. Відвідував з програмами дитячі будинки та інтернати.
Після школи навчався на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, де був одним із найкращих студентів.
Мав багато захоплень: шахи, стрільба з лука, волейбол, футбол, легка атлетика. Любив подорожувати. Цікавився історією, археологією та географією, а також – фінансами й економікою. Постійно займався саморозвитком і вдосконалював свої знання. Хотів опанувати мови програмування. За що би не брався, всюди досягав успіху. Григорій-Гайк любив життя і казав, що воно прекрасне. Після закінчення університету переїхав у Казахстан, де 8 років працював на керівних посадах.
“Після початку повномасштабного вторгнення друг Гайк повернувся з Казахстану, де працював, до України. Призову не боявся, казав: «Якщо треба – піду». Військову підготовку проходив у Великій Британії“, – розповідають СУМ-івці.
У червні 2022 року, повернувшись до України, Григорій-Гайк вступив до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Виконував бойові завдання на східному напрямку. Під час проходження військової служби почав вивчати вибухотехніку, аеророзвідку та медицину.
“Самовіддано служив в н. п. Новомихайлівка Донецької області до 21 червня 2023 року. За декілька днів до загибелі, коли ворог захопив дві наші позиції і почав прорив лінії оборони на сусідніх позиціях, групу підсилення було важко зібрати – була дуже складна ситуація, Григорій-Гайк тільки повернувшись із дводенної зміни на позиції, в складі невеличкої групи, на власний ризик, вийшов стримувати ворожий прорив. Більше трьох годин під безперервними обстрілами мінометів та стрілецької зброї без укриття, в чистому полі – наступ тоді все-таки стримали, ворог далі не зміг просунутися, тіла загиблих побратимів евакуювали. Наступна зміна на позиції, на яку Григорій-Гайк пішов без сумнівів, стала для нього останньою. Позицію тоді теж втримали! Яка би складна ситуація на полі бою не була, в нього ніколи і думки не виникало, щоб відмовитися від виконання бойового завдання, він завжди казав, що він там, де має бути, завжди вірний військовій присязі перед Батьківщиною, завжди мужньо воював за її територіальну цілісність і свободу!” – говорить дружина військового.
Військовий загинув під час бою з окупантами у Донецькій області в районі Новомихайлівки 21 червня 2023 року.
“Він був найкращим і люблячим чоловіком. Ми були всесвітом одне для одного, будували плани та мріяли, у нас все життя було попереду. Він мав бути чудовим батьком для наших дітей. Ми одружилися за декілька місяців до його загибелі. Після закінчення війни планували брати шлюб у Вірменському храмі у Львові, але, на жаль, не встигли. Чин прощання з Григорієм-Гайком відбувся саме в цьому храмі”, – розповіла Ольга-Ніколь Цапенко.
Військового провели у засвіти 28 червня у Львові, похований Григорій-Гайк на Марсовому полі Личаківського цвинтаря у Львові. Григорію був 31 рік. У військовослужбовця дружина Ольга-Ніколь, брат Сергій з дружиною Лілією та донькою Меланією, брат Богдан, бабуся Галина, тітка Анастасія, її діти: Максим, Іван та Анна, дядько Сергій, друга мама Олена, тітки Гаяне та Розана, сестра Наіра та племінниці Аріне, Нуне і Меліне, сестра Анна та брат Армен, а також багато близьких, яким він був, як рідний.
Григорій-Гайк Степанюк є кавалером ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно), найвищою сумівською відзнакою за Геройський Чин – Залізним Хрестом Заслуги у серпні 2023 року.
