Понеділок, 23 Січня
Shadow
Головна » Актуально » » Історія, яка надихає: військовий з Ізяслава, який втратив ногу на війні, прагне далі боротися за незалежність України

Історія, яка надихає: військовий з Ізяслава, який втратив ногу на війні, прагне далі боротися за незалежність України

Історія, яка надихає: військовий з Ізяслава, який втратив ногу на війні, прагне далі боротися за незалежність України

Щодня на війні, яку безжально веде російська федерація, українські військові демонструють героїзм, витримку, силу та непереборне бажання перемогти, аби захистити незалежність та цілісність своєї країни. Кожен робить все можливе та неможливе, щоб якнайшвидше настав мир на теренах нашої держави. Сьогодні ми хочемо розповісти історію про військовослужбовця з міста Ізяслав, що на Хмельниччині, який під час виконання бойового завдання, підірвавшись на міні, втратив ногу. Але попри всі біди, які стали на його шляху, не зневірився, а свято вірить у Перемогу та прагне далі боротися за незалежність України.

Зараз хлопець, після складної операції та встановлення біомеханічного протезу, проходить реабілітацію і мріє повернутися на фронт, аби допомогти побратимам здобути Перемогу.

Наш Мирослав ще з дитинства мріяв бути військовим. І ось, отримавши базову середню освіту, після 9 класу, вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з підвищеною військовою підготовкою. Після закінчення ліцею пішов навчатись до Львівської академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив із відзнакою, – розповідає Наталія Пилипчук, мама військовослужбовця.

Після закінчення академії, пройшовши складний конкурсний відбір, хлопця переводять на службу до президентського полку. А вже 24 лютого 2022 року Мирослав стає на захист рідної землі. Воював у найгарячіших напрямках: Ірпінь, Буча, Горенка, Гостемель, Київ, Харків.

Мирослав дуже любить тварин. І коли ми з ним спілкувалися, я, як і кожна мама, запитувала чи він не голодний, чи є у нього все необхідне. Він розповідав про тварин, що вони голодні, що він має їм допомогти та поділитися своїм пайком. Хлопці навіть врятували мавпочку і жартували, що з малого «кадировця» будуть виховувати людину, – розповідає мама Мирослава.

Родина військовослужбовця намагалася майже щодня зв’язатися з ним, аби почути хоч одне слово «все добре» чи просто отримати повідомлення.

15 травня у бабусі Мирослава, яку він дуже любить, День Народження. У цей день він обов’язково знайшов би секундочку та привітав її….Але дзвінка не було. І моє материнське серце підказувало, що щось трапилося, якась біда, – ділиться Наталія Пилипчук.

І ось 17 травня родина дізнається, що Мирослав у надзвичайно важкому стані, після складного поранення, перебуває у Харківському госпіталі.

– Лікарі сказали, що наш хлопчик народився «у сорочці». Адже, підірвавшись на міні, мало хто залишається живим. Однак, стан був надзвичайно важкий. Нам довелося їхати до лікарні в Київ. Перед сином став нелегкий вибір: щоб вижити, потрібно ампутувати ногу, адже поранення спричинило незворотні наслідки. І син вибрав життя, тому що є заради кого жити. На той час дружина носила під серцем їхнього синочка, – розповідає пані Наталія.

У межах державної програми хлопця поставили до черги, щоб придбати протез. І це мало статись аж у 2024 році. Часу гаяти не можна було. Тоді родина вирішила збирати кошти на протез та реабілітацію за кордоном самотужки.

Кошти збирали всім світом. Щиро хочу висловити вдячність працівникам, батькам, учням Ізяславського ліцею №5, ізяславчанам, Ізяславському РЕМу, директору Ізяславського маслозаводу, Сахнівській громаді, мешканцям с. Білево, християнській церкві «Нове життя», працівникам пологового відділення ЦРЛ, волонтерам організації «Захист», сусідам, родичам, знайомим. Дякуємо Прокопивнюку Роману, який організував збір коштів, згуртувавши навколо себе блогерів з усієї України. Вдячні всім небайдужим людям, які підтримували нас не тільки матеріально, але й добрим словом, – зі сльозами на очах додає пані Наталія.

Наразі хлопець вчиться ходити по-новому, аби вміло керувати протезом, проходить довготривалу реабілітацію в США. Однак, часу даремно за кордоном не витрачає – у вільні хвилини від лікування ходить на курси снайперів, щоб потім повернутися на фронт та допомагати хлопцям вибороти нашу Перемогу.

Попри втрату ноги, Мирослав не втрачає бойового духу, а навпаки всіх підтримує, комунікує зі своїми побратимами, надсилає їм необхідні речі, які купує за власний кошт. Тримає стрій. Є заради кого рухатися далі, адже у Мирослава 25 вересня 2022 року народився син Марк, – розповідає мати військового.

Відзначимо, що 20 липня Мирославу Пилипчуку присвоїли Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, який чекає на нього вдома, в Україні.

Популярні пости

Вибачте. Даних поки немає.