На календарі — 7 листопада 1925 року. Саме у цей день з друку виходить перший примірник “Шляху жовтня”. За вік своєї діяльності ця газета ще двічі змінить назву й пройде довжелезний шлях реформування та трансформацій — від партійної агітки до незалежної журналістики. Єдине, що за усі ці роки не змінилось, як говорять у редакції, — це відданість своєму читачеві.
Отже, з чого все починалось?
ГАЗЕТА ВИХОДИЛА ЩОДЕННО, А РЕДАКЦІЯ ПРАЦЮВАЛА ЦІЛОДОБОВО
Багато про партію, дуже багато про партію, ну дууууже багато про партію. У кожній статті — про вождя-диктатора, а на сторінці — чималий його ж портрет, аби справжню совєцьку газету ви, борони Боже, ні з чим не сплутали.
Такою ж стилістикою та дизайном (не) вирізнявся і “Шлях жовтня”. Шпальта, а на той час це був один розворот, виходила кожного дня. Редакція працювала цілодобово. Писали про локальні новини, життя окупованих совєтами республік і навіть міжнародні події. Писали українською. Нариси, замітки (новини), репортажі — про наповнення газети дбали журналісти різних відділів: культури, політики, економіки тощо.
Згодом періодичність зменшується: газета виходить чотири рази на тиждень, матеріали стають більшими та глибшими. Газета “спілкується з читачем”: тут друкують листи поціновувачів та відповідають на звернення.
Втім, “Шляхом жовтня” (а згодом, уже під цією назвою) не відходить і від оперативних новин. Тоді їх називали замітками. Два тексти цього жанру, свої перші у цьому виданні, опублікувала й школярка Світлана. Тоді вона лише мріятиме стати журналісткою й навіть не здогадується, що у майбутньому 30 років очолюватиме газету.
— Мені потрібні були публікації для вступу, — розповідає Світлана Григорівна Мороз, головна редакторка. — Тож свої матеріали я принесла в газету. Їх опублікували. Пам’ятаю своє захоплення і гордість. До омріяного вишу у Львові, щоправда, тоді я не вступила — у совєцькому союзі було правило: мусиш мати трудовий стаж. Тож я попрацювала на цукроварні, де фасувала рафінад, а потім стала студенткою.
Після випуску Світлана Мороз працювала у редакції полонського видання “Новий Шлях”. Рухатися іншим — “Шляхом жовтня” — її переманили шепетівські колеги.
— Так, з невеликими перервами я майже всю свою кар’єру пропрацювала у цій редакції, — пригадує Світлана Григорівна. — Вичитувала газету, верстала, писала. Найбільше, звісно, подобалось бути кореспонденткою.
Традицію виїжджати у громади редакція зберігає і в період незалежності країни та свого медіа.
НЕЗАЛЕЖНА КРАЇНА. НЕЗАЛЕЖНЕ ЗМІ
Після падіння совєцької імперії газета робить перший крок до декомунізації. З 1992 року про місто, район та його людей пише “Шепетівський вісник”.
Газета виходить двічі на тиждень. Матеріали — репортажі, інтерв’ю, аналітика та новини. “Вісник” є органом комунікації місцевої влади та людей: друкують роз’яснення сесійних рішень, проєкти постанов, листи читачів.
Редакція — це автори, журналісти, позаштатні кореспонденти. З роками тираж газети скоротився, як і періодичність: зараз кожен новий примірник виходить щочетверга.
Нині “Шепетівський вісник” — один з небагатьох друкованих медіа, що збереглися на Хмельниччині. Цю газету читає 3 тисячі людей. Наступного року, кажуть у “Віснику”, очікують меншу цифру. Взнаки даються фінансові виклики та кризи сьогодення.
— У вартість газети входить усе: від світла, яке потрібне для того, аби її зверстати, до пального, аби розвезти готові примірники, — каже Світлана Мороз.
Проти газетярів – і реформа пошти: через мобільні відділення не всі можуть вчасно отримати чи навіть передплатити періодику, до газети майже не йдуть читацькі листи.
— Все ж ми не закриємо газету, бо знаємо: є ті, кому ми потрібні. Люди читають “Вісник”, люди чекають на “свіжий” номер. Ми працюватимемо для людей!
Так починається сто перший рік газетної історії. Віримо, що він нас ще здивує.
