За фахом Людмила — живописець по фарфору, однак у своїй творчості вона не обмежується одним напрямом. В її доробку — самчиківський розпис, шкіра, мукосольки, ткацтво, інтуїтивні візерунки. Зізнається, що не може довго працювати в одному стилі — їй необхідне постійне оновлення і пошук, щоб не перетворитися на “творчий конвеєр”.
Найближчим до душі Людмила вважає саме самчиківський розпис — яскравий, декоративний, глибоко український. Саме за ці роботи вона отримує останнім часом найбільше відзнак. Окрім полотен, майстриня оздоблює гільзи для ЗСУ, декорує предмети шкірою та бурштином, створює унікальні речі, сповнені тепла і любові.
— Самчиківка мені близька по настрою, — каже вона. — Я мрію колись прикрасити самчиківським розписом стіни або об’єкти у рідному Нетішині. Щоб усім було радісніше. А з посмішок і світ стане кращим.
У творчому доробку художниці — участь у виставках, благодійних аукціонах та ярмарках. Її роботи продавалися в Лондоні, а виручені кошти передавали на допомогу українським захисникам. Одним із найпам’ятніших моментів, за словами Людмили, став продаж двох її картин із самчиківським розписом на благодійному аукціоні в Києві на підтримку жінок-військових.
— Для мене важливо, щоб мої роботи приносили добро. Я не тримаю їх для виставок — вони одразу розходяться у світі. Але так навіть краще — вони живуть, гріють, дарують емоцію.
Попри щільний графік, який починається о 5:30, Людмила знаходить час на творчість уже після роботи, вночі. Її день на атомній електростанції проходить серед креслень, трафаретів, технічних табличок — вона несе мистецтво навіть туди, де переважає техніка.
Людмила Данько має численні нагороди, грамоти та дипломи за свій внесок у мистецтво й громадське життя. Але найціннішою для неї залишається можливість творити — не для слави, а для сердець.
