Ідея вишивати соломою прийшла до Наталі Лашко із Кам’янця-Подільського ще коли вона була студенткою та навчалась у Харкові. Тоді під час наукової роботи вона захопилась вивченням японської вишивки золотом.
В одній із стародавніх книг Наталя натрапила на зображення скатерки, оздобленої вишивкою соломкою. Саме тоді дівчина “загорілась ідеєю” спробувати це і самій. Пані Наталя пригадує, що тоді якраз була зима і її чоловік Володимир був спантеличеним такою ідеєю.
– Він каже: «Як? Зима! Де солому взяти, скажи?». Але десь під Харковом, на якійсь фермі, з-під корів буквально пучок соломи притяг. І ми почали експериментувати, – розповідає мисткиня.
Окрім родини Лашко (пані Наталі з чоловіком та їх сина Іллі), у світі лише троє майстрів володіють такою технікою. В Україні – лише в них є це вміння. Техніка вишивки соломою – унікальна і не має аналогів. Навіть у давнину, 16 столітті, вироби із соломи цінувались значно дорожче, аніж із золота. Адже майстрів із соломкарства було небагато.
Соломою можна оздоблювати картини, предмети вжитку та одяг (у давні часи такою вишивкою декорували і одяг священнослужителів).
Матеріали для свого заняття родина Лашко вирощує у себе біля будинку. Син пані Наталі Ілля розповідає, що саджають овес, жито та пшеницю. Сорт колосся та час його зрізання впливають на колір та фактуру матеріалу. Жито має холодний відтінок, овес – лимонний, пшениця – рожевий. А якщо колосся самозасіяне – дичка, то його стеблини значно довші за ті, що садили зумисно.
Аби вдосконалити свої навички, пані Наталя усе життя навчалась та переймала різні техніки, зокрема, зі США та Японії. Попри те, що охоче брала учнів і сама, техніку вишивки соломою використовують лише у їх родині. Пані Наталя припускає, що це через складність роботи.
Свій авторський почерк Наталя Лашко перенесла і в техніку клаптикового шиття – печворк. Її картини, як і оздоблені соломою, здобувають перші місця на міжнародних фестивалях та підкорили не одну країну світу.
