“Добрий день, це – Віка з хабу. Ви записувались до нас.” Її добре знають усі відвідувачі Гуманірного хабу у Шепетівці – ця усміхнена і щира жінка зустрічала, підказувала, підтримувала навіть тоді, коли, здавалось би, можуть опуститися руки. Життя Вікторії Бурикиної змінилось через росіян та їх війну. Але всупереч трагічним випробуванням, вона виборює кращу Україну, об’єднавшись зі своїми однодумцями та створюючи краще майбутнє.
ПОВЕРНЕННЯ ДО “КОРЕНІВ” ТА ЄДНАННЯ ЗІ СВОЇМИ ЛЮДЬМИ
Будувала життя та кар’єру родина Бурикиних на Донеччині. Саме там, у рідній Костянтинівці, їх застала велика війна.
- Треба було виїждати, аби рятувати дітей. Їх у нас четверо, молодшому на той час було лише 3, – пригадує Вікторія. – Вирішили їхати на Хмельниччину, звідки я родом.
Віка народилась та провела дитячі роки у Шепетівці, згодом її батьки переїхали на Херсонщину, але в рідному містечку лишались родичі. Вони й захостили родину на перших порах.
- Згодом ми переїхали у гуртожиток, який громада надавала для ВПО. Думали, тимчасово, на якийсь місяць максимум, поживемо в гуртожитку і потім уже будемо шукати квартиру. Але в Шепетівку якраз у цей період прибувало дуже багато людей, житла не вистачало. Тому так вийшло, що ми там залишилися і прожили десь півтора роки, – каже Вікторія.
Увесь час в Шепетівці родина Бурикиних волонтерила. Поки тато сім’ї рятує життя українців, Віка з дітьми дбає про тил.
- Коли ми приїхали сюди, я почала себе шукати. Приїхала, місто рідне, але стільки часу минуло… Україна — одне ціле, але регіонально ми все одно якось відрізняємося: діалектом, традиціями, дрібними звичками. Мені хотілося допомагати, бути корисною, знайти свою роль. Перші дні ми, як всі пам’ятають, були на такому ентузіазмі — треба щось робити, кудись йти. Я навіть не пам’ятаю, хто мені запропонував працювати в Гуманітарному хабі. Я погодилася і майже два роки разом там волонтерила: допомагали тисячам людей одягом, їжею, засобами гігієни тощо, – розповідає Вікторія.
Вікторія намагалася встигнути всюди: і дати лад родині, й допомогти іншим. Менші діти допомагали мамі в домашніх справах, старша донька долучалася і до волонтерства.
- У справах добра зі мною часто була моя старша донька Каріна. Зараз вона – вже студентка, тому до соціальної роботи в громаді дотична менше. Але, коли ще була школяркою – справжня підтримка і для мене, і для волонтерського руху. Я так пишаюсь і надихаюсь нею! – емоційно розповідає жінка.
Попри війну, Вікторія намагається віднайти добро і позитив навіть у маленьких життєвих дрібницях. А найбільшим успіхом останніх років вважає волонтерське середовище, де черпає натхнення.
- Мене завжди мотивують цілеспрямовані люди. Вони, на щастя, мене оточували у кожному проєкті, за який я бралась. Це були і разові акції: наприклад, треба було буса завантажити, коли був підрив ГЕС Каховської, вантажили, збирали, щось допомагали, завжди намагалися бути корисними, і системна робота у раді ВПО Шепетівської громади, – ділиться Вікторія.
Це, розповідає Вікторія, дає їй полегшення, психологічне розвантаження, а також силу жити далі.
- Коли сидиш одна в чотирьох стінах, хоч і діти поряд, але однаково є відчуття провини, адже ми звідти виїхали, а там люди гинуть. А волонтерство дало заспокоєння і людей, які тебе розуміють. Всі були такі, майже всі були ВПО, були як одна команда, все дуже подобалося і був азарт робити ще і ще, – каже жінка.
А ТИ СІЙ КВІТИ, ЩО ЦВІСТИМУТЬ, ПОПРИ ВІЙНУ
У 2024 році Шепетівська громада впроваджує проєкт “Сталеві магнолії”. До навчання тепличному бізнесу Вікторія доєдналась разом з іншими жінками з числа ВПО та дружинами військових.
- Я ще до війни займалась квітникарством, це – дуже моя історія, тому я й мрію розпочати свою справу, взяти старт для цього планувала у “Магноліях”. Все ж, цей проєкт подарував мені цінніше – моїх людей, моїх “Неймовірних українок” – розповідає жінка.
Ідея жіночого клубу, пригадує Вікторія, зародилась у них після “випускного”, коли вмотивовані та об’єднані жінки вирішили, що хочуть масштабувати свої ідеї. Вікторію уповноважили очолити жіночу ініціативу. Так з’явились йога-ретрити, еко-акції, навчання та проєкти з особистісного зростання.
- Ще на першому зібранні ми почали думати, про що цей клуб, які його завдання. Тут, знову ж таки, наше волонтерство, бажання бути корисними, підтримувати наше ментальне і фізичне здоров’я. Це повинен бути такий жіночий клуб за інтересами. В першу чергу, оскільки я була з команди Гуманітарного хабу, нас підтримала директорка Тетяна Василик у всьому: треба місце вам зустрітися — приходьте, навчання – організуємо, – коментує Вікторія.
На той момент, за запитом суспільства, Гуманітарний хаб трансформувався у Ветеранський простір “HUB for YOU” , де військові та їх родини Pro Bono отримують психологічну та іншу підтримку.
- Мої сини відвідували один із тренінгів, організованих Хабом для дітей: навчалися психологічній та особистій безпеці, працюючи з тренерами – ветеранами та психологами. Сама я, оскільки Хаб підтримує й інші соціальні напрямки, вже пройшла навчання з бізнес-планування, стартувала курс англійської мови. Зараз на базі Хабу наш клуб «Неймовірні українки» проводить серію зустрічей для ВПО в рамках програми «Єднання заради дії», що впроваджується міжнародною організацією IREX за підтримки Державного департаменту США. Ми ще молода організація, віримо, що у нас багато чого попереду, переконані, що в такому сильному єднанні, яке нас підтримує з перших днів, у нас все вийде! – додає Вікторія.
Богдана Балаба, Катерина Петрик
