26-річний Михайло Балюх – рятувальник з міста Красилів. У ДСНС він працює вже чотири роки, зараз є начальником варти.
У складі Зведеного загону Михайло прибув на порятунок після звільнення Херсону.
Ми в’їхали у Херсон пізно ввечері. І найбільше мене вразило у ці хвилини – місто у повній темряві. Таке величне і таке темне місто. І, раптом, де-не-де наче багаття горить. Під’їхали ближче і дійсно – вогнище! Одразу біля під’їздів та на подвір’ях приватних будинків горить вогонь, а місцеві на ньому їжу готують… і це у XXI столітті! – поділився емоціями Михайло.
Рятувальник розповідає, його вразила пустка, до межі якої окупанти довели міських жителів, і важко було уявити, що це не найгірше, що змушені були пережити ці люди.
Надзвичайно велика кількість української символіки. Не знаю, як ці люди її ховали під час окупації, але те, що ми побачили вже у денному світлі, – вражало. Українські стяги майоріли повсюди, люди носили їх у руках, кріпили на авто. Нас обіймали та раділи з нашої присутності, – каже рятувальник.
Після відносного затишшя у перші дні, росіяни розпочали пекло – гатили з усіх видів зброї по цивільній інфраструктурі, власне, як це відбувається і зараз.
Рятувальники з Хмельниччини розбирали зруйновані будинки, демонтували аварійні конструкції та евакуйовували мешканців будинків після чергових ворожих «прильотів. Віримо, що одного дня ми виженемо з нашої країни навалу загарбників і знову поїдемо на відпочинок до сонячного Херсону, а поки – зробімо усе, кожен на своєму місці, для допомоги українській армії та наближенню нашої перемоги.
