Історія села Плужне, що на Шепетівщині, — це літопис перетворення скромної дерев’яної садиби на розкішну графську резиденцію, яка зрештою стала жертвою безглуздого загарбництва та невігластва імперії. Те, що колись було архітектурною перлиною Острозького повіту, сьогодні лишається лише щемким спогадом на сторінках мемуарів.
Від затишку Яблоновських до величі Тишкевичів
У середині XIX століття віденський майстер Генріх Пеєр зафіксував на своєму полотні зовсім інше Плужне. Тоді це був типовий «старосвітський» двір князів Яблоновських: одноповерховий дерев’яний будинок під високим дахом, оточений суворим французьким парком. Це був простір спокою, де з 1740-х років господарював Станіслав Вінцентій Яблоновський.
Двір у Плужному на малюнку Пеєра
Проте справжній розквіт прийшов із волею графа Бенедикта Емануеля Тишкевича. На місці старого двору виріс неокласицистичний велетень. Невідомий архітектор геніально вписав палац у ландшафт: будівля височіла на мисі, який з трьох боків обіймали води штучного ставу, створюючи ілюзію неприступного та водночас витонченого острова.
Наполеон Орда. Плужне. Палац, вигляд від ставу. Друга половина ХІХ століття
Архітектурний силует та скарби інтер’єрів
Палац вражав своєю динамікою:
Домінанта: чотириярусна оглядова вежа з плоским дахом, що слугувала маяком для гостей, які під’їжджали до маєтку.
Фасад: глибокі лоджії, парадні сходи у кілька десятків сходинок та велика тераса на колонах, що спускалася прямо до води.
Функціональність: праве крило слугувало для пишних прийомів (репрезентативна частина), а ліве — для затишного сімейного життя.
Всередині палац був справжнім музеєм. Сюди з Кривина перевезли безцінний архів та нумізматичну колекцію Яблоновських. У залах, серед рідкісних стародруків, на відвідувачів споглядав із полотна князь Владислав Яблоновський, одягнений у чорний стрій лицаря-храмівника.
Едвард Тишкевич з дружиною Аделею верхи на тлі Плужненського палацу
Кінець величі прийшов у кривавому 1919 році. Більшовицькі загони, що увірвалися в село, не знали жалю ні до мистецтва, ні до історії. Палац було пограбовано та віддано вогню. Те, що не зміг знищити вогонь, добила радянська влада — згодом руїни стін розібрали на будівельні матеріали, стерши пам’ятку з лиця землі.
Письменниця Зофія Коссак-Щуцька, свідок тих подій, у своїй повісті «Пожежа» залишила пророчі й болючі рядки:
«…гордовите Плужне Тишкевичів підносить до неба обпалені стіни ніби рамена скривдженої людини. Це все — є наш край, який треба залишити… Відійдемо, але на прощання поберемо вічну віру і любов тієї землі».
Сьогодні на місці палацу — лише порожнеча, але історія Плужного продовжує жити як символ втраченої атлантиди волинського шляхетства.
Будівля колишнього манежу
А ось так міг би виглядати палац сьогодні, це фото згенероване штучним інтелектом.
