З наступного навчального року (1 вересня 2025 року) коштом освітньої субвенції не фінансуватимуть зарплату вчителів у школах із кількістю учнів менш ніж 45 особ. Ще за рік – з 1 вересня 2026 року – де менш ніж 60 осіб.
5 березня 2024 року у Кабміні ухвалили постанову № 245, де йдеться про те, за рахунок субвенції не здійснюється фінансування закладів загальної середньої освіти (крім закладів початкової школи), кількість учнів у яких становить.
з 1 вересня 2025 р. — менше 45 осіб;
з 1 вересня 2026 р. — менше 60 осіб.
Тобто, ті навчальні заклади, де кількість дітей менша за “квоту” або закриють, або приєднають до опорних закладів, або фінансуватимуться з коштів громади. Виняток – для початкової ланки. Ці школи працюватимуть не залежно від кількості учнів.
За дослідженням Еducation.uа, під загрозою реорганізації більше 400 шкіл по всій країні (за винятком тих регіонів, по яких відсутні дані) . Чи не найбльше шкіл на Львівщині, Сумщині, Черкащині, Тернопільщині та у нас – на Хмельниччині. Тут під реорганізацію підпадає 32 навчальних заклади.
Рішення чиновників виглядає логічним:
Згідно з даними Міністерства освіти і науки України, вартість навчання одного учня в селі значно перевищує витрати на міського школяра. У середньому ця цифра становить 30,4 тисячі гривень на рік, тоді як у місті — 24,4 тисячі. У деяких селах цей показник сягає понад 51 тисячу гривень. МОН вважає такі витрати невиправданими, оскільки за підсумками національного мультипредметного тесту, який відображає рівень підготовки випускників до вступу до університетів, результати навчання дітей із сільської місцевості нижчі за показники міських школярів.
Але варто врахувати й те, що учні із сільських навчальних закладів від старту мають нерівні умови у співставленні із їх ровесниками з міст.
Адже часто бракує вчителів, сучасного обладнання, додаткових освітніх можливостей, як-от гуртків. Тому порівнювати результати лише за підсумками тестування — несправедливо.
Тож чи покращить така оптимізація рівень знань та доступ до освіти усіх дітей – питання, адже попри те, що офіційно влада гарантує перевезення школярів до опорних освітніх закладів, маємо і негативні приклади.
Наші сусіди із Житомирської області зіткнулися із проблеми з постачанням пального. Тож через це шкільні автобуси припинили курсувати, і 180 дітей із навколишніх сіл тимчасово залишилися без очного навчання.
Це яскраво демонструє, що навіть за наявності автобусів діти із громад, де немає поблизу шкіл, втрачають доступ до освіти. Та суперечить ідеї доступної та якісної освіти для всіх.
Врахуймо і кількість педагогів, котрі через оптимізацію втратять робочі місця.
Працевлаштування вчителів після закриття чи реорганізації шкіл залежить від місцевої влади. За наявності вакансій педагогів можуть перевести до інших закладів, однак багатьом доведеться шукати нову роботу або змінювати професію. Це поглиблює кадрову кризу: за шість років кількість учителів зменшилася на 16,2 %. Закриття малокомплектних шкіл в Україні є складним і неоднозначним рішенням. З одного боку, держава прагне підвищити якість освіти й оптимізувати бюджетні витрати. З другого — тисячі дітей та сотні педагогів залишаються перед вибором без вибору.
