До повномасштабного вторгнення гуманістична місія бізнесу чи підприємства була, радше, перевагою, аніж необхідністю. Виклики, які постали перед людьми після 24 лютого 2022 року змінили цю тенденцію і те, що було раніше цінністю, стало потребою. Але не всі бізнеси сьогодні можуть адекватно сформулювати свою позицію, не спричинивши суспільного осуду. Тож, як вибудовувати діалог з клієнтом та спілкуватися публічно – говоримо в інтерв’ю з директором клініки “Фенікс-Дент” Григорієм Олійником.
Хмельниччина Північ: До повномастабного вторгнення “Фенікс-Дент” був соціально-відповідальним бізнесом: знижки військовослужбовцям, орієнтація на освітні проєкти. Як змінився вектор роботи після 24 лютого?
Григорій Олійник: Так, “Фенікс-Дент” уже мав досвід соціальної роботи. Ми були і є партнерами проєкту “Українці разом”, що дозволяє зробити стоматологічні послуги учасникам та учасницям АТО/ООС ще доступнішими. Клініка долучалася та організовувала ряд просвітницьких заходів та ініціатив у місті та районі. З початку повномасштабної війни ми розширили ряд соціальних послуг, безкоштовно оглядали ВПО та наших військових. Зараз надаємо безкоштовну допомогу військовим з гострими станами. Як і з попередніми ініціативами, ці ми проговорюємо у публічній площині.
Хмельниччина Північ: В інфомарційному полі ми маємо засилля меседжів від тих чи інших підприємств із наративами їх соціальної відповідальності, але іноді така комунікація тригерить та дратує. Як працює правильний діалог?
Григорій Олійник: Комунікація, особливо у сучасний період, – це дуже велика і складна тема. Ми маємо надзвичайно багато червоних ліній, які не варто перетинати. І проблема в тому, що ці червоні лінії дуже динамічно змінюються, і те, що під час дослідження показувало гарні результати, на наступний день – вже не ок. Однозначно червона лінія у мові – намагання себе пропіарити на допомозі тощо. Тобто: “купіть у нас щось і допоможіть армії” – не працює. Сьогодні кожен бізнес має свою соціальну відповідальність і не про все варто говорити голосно. З власного досвіду бачу: знайшло своє підтвердження (за результатами досліджень) моє інтуїтивне рішення – не розповідати на загал про проєкти з допомоги, які ми робили і робимо, але інформувати працівників, оскільки виявилося важливим для працівників знати, навіть скільки і коли сплачено податків, нагадувати про важливість їхньої роботи, як вони своєю працею допомагають наблизити перемогу. Суспільство нормально сприймає лише те повідомлення бізнесу про благодійність, яке просто інформує про можливість скористатися допомогою. Наприклад: коли ми на початку війни проінформували, що гострі стани військових ми лікуємо безкоштовно, чи Нова Пошта безкоштовно доставляє посилки волонтерів чи для військових, а для цього потрібно пройти спеціальну реєстрацію.
Хмельниччина Північ: Чи можна сьогодні вже з впевненістю говорити про якусь тенденцію в основній та соціальній роботі бізнесів, їх діалозі зі споживачем?
Григорій Олійник: Сьогодні головне, що має бізнес, – нестабільність, навіть порівнюючи із так званими «ковідними» часами, тож про тенденції чи планування, розробку стратегії абощо не йдеться. Про це, до речі, ми говорили з колегами на Всеукраїнському маркетинговому форумі. Якщо, скажімо, ще декілька років тому ми бачили чіткі алгоритми як буде змінюватися поведінка споживача в України з кроком на два\три роки, то зараз цього ніхто не знає. Тож, роботу вибудовували у два етапи – обговорення та аналіз успішних кейсів розвитку чи старту проєктів в період війни і формування портрету українського споживача (станом на зараз). Разом з тим, фактично в кожному виступі йшлося про участь бізнесу в підтримці держави. “Зараз єдине, що потрібно робити – це допомагати країні” І мова йде не лише про ЗСУ, а і про дітей, ВПО, культуру, медицину, територіальні громади. Були презентовані дуже цікаві соціологічні дослідження про емоції людей, про те, як правильно спілкуватися, чи час радіти.
Хмельниччина Північ: Сьогодні радість – це потреба?
Григорій Олійник: Так, є надзвичайно великий запит в нашого суспільства на таку емоцію як “радість” (це не про святкування, а про доречний, делікатний, допоміжний позитив). В цілому, бізнес в Україні (і великий, і малий) налаштований на Перемогу, складну роботу, є чітке розуміння, що життя має тривати і його не можна ставити на паузу. Потрібно робити нові проєкти і завершувати ті, які розпочаті до війни. Окремим викликом для себе, український бізнес (і не лише приватно, що цікаво) ставить повернути наших співгромадян, які залишили Україну – і це не лише (а краще сказати не- ) вмовляння повернутися, а створення таких умов, щоб виникало бажання повернутися. Ми прогнозуємо велику конкуренцію між громадами, куди будуть повертатися фахівці. Тож, бізнес має об’єднуватися з місцевою владою і працювати.
