Є дати, які не зникають із пам’яті. Вони залишаються болем у серці громади й нагадуванням про ціну нашої свободи. 29 грудня — саме така дата. Рік тому цього дня війна забрала життя нашого земляка, Захисника України, мешканця села Лютарка — Володимира Петровича Добровольського.
Він народився 29 липня 1977 року в Лютарці. Тут пройшло його дитинство, тут формувався характер людини праці — стриманої, витривалої, відповідальної. Володимир навчався у Михлянській школі, згодом здобув професійну освіту в Плужненському аграрному ліцеї в селі Хотень-І. Служив у лавах армії, після чого працював у будівельній сфері — як в Україні, так і за її межами.
Праця для нього була способом життя. Він умів створювати речі власними руками, ремонтувати, зводити, доводити до ладу. У своєму домі Володимир більшість робіт виконав сам — ґрунтовно й на совість. Так само він ставився і до людей, і до обов’язку перед родиною та Батьківщиною.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Володимир без роздумів зробив свій вибір. У перші дні вторгнення він звернувся до військкомату добровольцем. Тоді йому довелося чекати, але рішучість не зникла — через кілька тижнів він став до лав Збройних Сил України.
Службу ніс у підрозділах на Хмельниччині та Рівненщині, а згодом опинився на передовій. Солдат Володимир Добровольський, навідник кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки, виконував бойові завдання на Донеччині — там, де щодня вирішується доля країни. Він був серед тих, хто тримає рубежі, не відступає й прикриває побратимів ціною власної безпеки. Мав статус учасника бойових дій.
29 грудня 2024 року під час ворожого штурму на Донеччині Володимир загинув. Йому було 47. Своє життя він віддав за Україну, за рідне село, за кожну родину, що має право жити під мирним небом. Його шлях — це шлях тихого, але великого подвигу.
Минає перша річниця з дня його загибелі. Сьогодні — день, коли громада схиляє голови в мовчанні, коли біль втрати знову відлунює в серцях. Квіти жовто-блакитних кольорів на могилі Воїна — це знак нашої пам’яті, нашої вдячності й обіцянки не забути.
У Володимира залишилися дружина, повнолітня донька Катерина, три сестри. Для них він назавжди буде рідною людиною, опорою й прикладом. Для громади — земляком, який зробив свій вибір у найважчий час. Для України — Воїном, який став частиною Небесного Війська й продовжує берегти її з висоти.
Цей матеріал підготовлено в межах циклу «Герої поруч з нами», який редакція «Хмельниччина Північ» реалізує за підтримки фонду Family.UA.
Ми розповідаємо ці історії, щоб зберегти імена, долі й подвиги тих, завдяки кому живе Україна.
Вічна шана і світла пам’ять Герою!
Джерело: Ізяславська міська громада
