Вчора, 13 серпня, Шепетівська громада зустріла “на щиті” Оборонця. Сержант, командир гранатометного 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 9 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону Вадим Васильович Мороз загинув 2 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу Новоградівки на Донеччині.
Вадим Мороз назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів, побратимів і всієї громади як людина чесна, добра, віддана родині та своїй землі. Його шлях — приклад сили духу, відповідальності та любові, що не згасає навіть після втрати, – говорять земляки.
Вадим Мороз народився 28 травня 1966 року в Ізяславі. Його батько – Василь Єрмолайович був військовим, тож на дитинство хлопчика припали переїзди.
Кілька років родина жила у Чехословаччині, де Вадим закінчив початкову школу. Там у нього сформувалися любов до дисципліни, відкритість до світу та вміння швидко знаходити спільну мову з людьми. Коли батька перевели до Шепетівки, сім’я оселилася тут назавжди. Поруч завжди був старший брат Олег, з яким Вадим мав теплі братерські стосунки. Навчався у шепетівській ЗОШ №1, проявляючи активність і цікавість до знань. Після школи обрав шлях педагога та вступив до Уманського державного педагогічного інституту імені Павла Тичини. Декілька років працював учителем у сільській школі, віддаючи дітям свої знання та енергію.
Маючи підприємницький хист, Вадим відкрив власне фотоательє, яке стало справою його душі. Паралельно заочно здобув ще одну освіту у Вінницькому науково-технічному університеті за спеціальністю «Менеджмент».
У 28 років зустрів своє кохання — Наталію. Одружившись, з великою любов’ю та турботою виховував доньку дружини Ірину, як рідну. У 2007 році в родині народився син Олександр — гордість і найбільша радість батька. Після закриття фотоательє працював охоронцем у компанії «Епіцентр Агро». Завжди залишався активним і життєрадісним: займався спортом, любив плавання, доглядав город, знаходячи відпочинок у праці на землі.
Восени 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Спочатку ніс службу на Хмельниччині, охороняючи небо рідного краю, згодом — на сході України. Щодня телефонував дружині, знаходив теплі слова підтримки навіть у найтривожніші моменти.
Вічна пам’ять і слава Герою!
