І знову невимовний біль пронизує наші серця. Чорна звістка принесла непоправну втрату для всієї Білівської громади. Після тривалого очікування, надії та молитви підтверджено загибель нашого земляка — 44-річного мешканця села Припутні, молодшого сержанта Збройних Сил України, Лук’янчука Сергія Миколайовича.
Його останній дзвінок до рідних пролунала 5 серпня 2024 року. Тоді ще жила надія, що Сергій повернеться, як і обіцяв своїй матері. Але війна безжальна. Після ДНК-експертизи підтверджено: того самого дня, виконуючи бойове завдання на Донеччині, Сергій загинув.
Він був воїном світла — у розквіті сил, сповнений мрій і планів, стояв пліч-о-пліч з побратимами, захищаючи кожен клаптик української землі. Його серце перестало битися там, де найгучніше звучить слово “свобода”. Там, де щодня гартується воля народу.
Сергій Лук’янчук залишався вірним присязі до останнього подиху. Він не зрадив ані себе, ані свою землю, ані свою родину. Він боровся — за нас із вами. За право жити у мирі. За право бути українцем.
Його смерть — це рана для матері, яка втратила сина, для родини, яка втратила рідну людину, для громади, яка втратила справжнього Героя.
У цій війні ми вчимося жити з болем, але так і не зможемо навчитися жити “без”. Без тих, хто не повернувся. Без тих, хто віддав життя за кожного з нас.
Громада низько схиляє голови у жалобі та вдячності. Обіймаємо родину нашого Героя серцем. Пам’ятаємо. Схиляємося. Вшановуємо.
Ім’я Сергія Лук’янчука назавжди залишиться в історії нашої громади та в серцях усіх, хто знав його, хто боровся поруч, хто живе під мирним небом, за яке він віддав життя.
Вічна слава і шана Тобі, наш Герою.
Спочивай із миром.
Про час і місце прощання з Воїном буде повідомлено додатково.
