Середа, 29 Жовтня
Shadow
Головна » Актуально » » В Улашанівській громаді попрощалися з військовим Олександром Микитюком

В Улашанівській громаді попрощалися з військовим Олександром Микитюком

В Улашанівській громаді попрощалися з військовим Олександром Микитюком

17 місяців військовий вважався зниклим безвісти: громада на Шепетівщині 27 жовтня зустріла “на щиті” земляка, старшого солдата Олександра Микитюка.

Народився Олександр Митюк 16 травня 1981 року в смт Ємільчино Житомирської області. Згодом родина переїхала у село Цвітоха. Саме тут Олександр у 1998 році закінчив місцеву школу. Брав активну участь у житті школи,  був учасником шкільного духового оркестру.

У 1999 році закінчив Нетішинське професійно-технічне училище №23 і здобув фах електрогазозварювальника. У цьому ж році був призваний до лав Збройних Сил України. Олександр проходив строкову службу у в/ч 2418 Кінологічному навчальному центрі Державної прикордонної служби України (місто Великі Мости Львівської області).

Після служби у ЗСУ працював слюсарем, а пізніше – електрогазозварювальником на Підсобному сільському господарстві Нетішинської АЕС, монтажником металевих та залізобетонних конструкцій Закритого акціонерного товариства «ПЛАНЕТА-БУД», пізніше – на Ремонтно-механічному заводі м. Славута.

З 2015 року по 2018 рік працював на посаді газоелектрозварювальника житлового господарства в/ч А1358 Хмельницького квартирно-експлуатаційного відділу.

У березні 2018 року був прийнятий на військову службу за контрактом у в/ч А1358. 28 травня 2024 року – переведений до військової частини А 4056. На посаді гранатометника 3-го єгерського відділення 2-го єгерського взводу 5-ї єгерської роти 2-го єгерського батальйону 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, далеко від рідного краю, Олександр мужньо виконував свій військовий обов’язок, тримаючи оборону заради України, заради нашого майбутнього.

4 червня 2024 року родина отримала сумну звістку про те, що Олександр Митюк зник безвісти. Почався страшний відлік –  очікування, невідомість… Завдяки ідентифікації ДНК, 16 жовтня 2025 року стало відомо найстрашніше – він більше ніколи не обійме своїх близьких.

Щирий, добрий, сором’язливий, щедрий, вірний друг – таким назавжди запам’ятають Олександра  його рідні: мама Марія Іванівна, тато Олексій Петрович, дружина Вікторія, сестра Інна, друзі, бойові побратими.

Популярні пости