У всі часи література дозволяє поєднувати особисті рефлексії автора та читача з історичними контекстами, в яких вони жили та живуть. Сьогодні, коли українці проживають одні із найбільш болючих та вагомих сторінок в нашій історії, є тексти в українській літературі, що сприймаються нами у новому розумінні. Про 3 такі книги дізнавайтесь у цьому матеріалі.
Володимир Рутківський “Потерчата” (2013 рік)
Дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчились.
Із творчістю Володимира Рутківського ми знайомі за циклами “Дури” та “Сині води”, а його історичне фентезі “Сторожова застава” лягло у синопсис однойменного українського фільму. Історія “Потерчат” – автобіографічна. Як класифікував її сам автор, це – “дитяча сповідь для дорослих, які так нічому й не навчились”. В українському фольклорі потерчатами кличуть душі померлих нехрещених дітей. Із ними автор порівнює себе – головного героя книги Володика, хлопчика, що мав “втрачене дитинство”.
– …Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь. З висоти свого віку вдивляюся у себе малого, вдивляюся в мільйони таких же, як я, сивих вже потерчат, і не можу збагнути, як нам вдалося проскочити по лезу між смертю і життям, любов’ю і ненавистю, вірою і безнадією, – говорив в одному зі своїх інтерв’ю автор.
“Потерчата” – історія про війну очима малої дитини, хлопчика зі щирими, подекуди наївними думками та фантазіями, що перериваються болючими та жахаючими подіями.
Іван Багряний “Сад Гетсиманський” (1950 рік)
Роман (з Біблії – Сад Гетсиманський – місце передсмертних мук та молитов Христа).
– Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти, – говорить головний герой роману Андрій Чумак.
Андрій, його брати та зовсім юна сестра Галя опиняються у в’язниці за сфабрикованою справою. Разом із Андрієм у радянській тюрмі сидять люди різних професій та верств населення – радянській машині байдуже кого звинуватити і катувати. Про це автор роману Іван Багряний знає особисто, адже в основі роману – його власний досвід тюремних тортур.
Прізвища тюремників та слідчих НКВС, а токож в’язнів – невигадані. Багряний пояснив це так:
“Зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними.“
У 1993 році роман екранізували. Він війшов у форматі мінісеріалу – 4 серійного фільму.
Софія Андрухович “Амадока” (2020 рік)
Роман у жанрі фікшн
Вона та він: за історією цих двох набагато більше. До лікарні потрапляє понівечений чоловік, військовий, що отримав свої травми у ході російсько-української війни на сході. Герой не пам’ятає нічого, а сам він настільки змінився зовні, що його можна впізнати тільки за губами. Саме так, говорить вона, і впізнала свого чоловіка. Та чи все так очевидно і просто?
Вона розповідає йому його історію і водночас історію його роду та цілої країни – найстрашніші її сторінки: АТО, Голокост, Розстріляне Відродження. Немов химерне плетиво багатьох ліній, Андрухович формує потужну канву своєї історії – сильної, багатогранної, справжньої.
Авторка відсилається до назви Геродотового озера “Амадока” – найбільшого озера на межі Волині та Поділля, що було найбільшим у Європі, якого немає.
“Це озеро зникло безвісти як і тисячі, мільйони людей на війні, під час сталінських репресій, Голокосту. Хтось має відчути і розказати їхні історії.“
