Славутська громада провела в останню путь 39-річного Захисника України Віталія Шклярука. Воїн загинув 10 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині, однак його рідні майже два роки жили в очікуванні та надії.
Віталій Шклярук був не лише мужнім Воїном, який став на захист держави, а й чоловіком, батьком трьох дітей, братом, колегою, Почесним донором України.
Від дитинства у родині військового — до власного життєвого шляху
Віталій Анатолійович Шклярук народився 3 травня 1985 року в місті Ленінськ у Казахстані в родині військового.
Шкільні роки його життя минули на Хмельниччині. З 1991 по 2002 рік він навчався у Берездівській загальноосвітній школі.
Після закінчення школи Віталій здобув професію столяра-будівельника у Житомирському професійно-технічному училищі №5.
Першим місцем його роботи у 2003 році стало Берездівське ВАТ «Славутське ремонтно-транспортне підприємство», де він працював столяром. Наступного року розпочався новий етап — робота на Славутському комбінаті «Будфарфор», а згодом — на підприємстві «Геберіт».
За роки праці Віталій зарекомендував себе як спокійний, відповідальний і доброзичливий працівник. Люди, які знали його у професійному житті, згадують про готовність допомогти та надійність у повсякденній роботі.
Родина була його головною опорою
У 2008 році Віталій створив сім’ю. Разом із дружиною Ольгою вони виховували трьох дітей — сина Євгена та доньок Тетяну й Анюту.
Для дітей він був батьком, який мав бути поруч у найважливіші моменти їхнього дорослішання. Для дружини — чоловіком і підтримкою. Для сестер — старшим братом та опікуном.
Дві сестри Віталія рано залишилися без батьків, тож він узяв на себе відповідальність за них. Ця частина його біографії говорить про нього не менше, ніж роки військової служби: відповідальність за близьких була для нього не словами, а щоденною справою.
Ще до військової форми він допомагав рятувати життя
Окреме місце у житті Віталія займало донорство.
Він мав звання Почесного донора України та неодноразово добровільно здавав кров.
Цей факт особливо промовистий у контексті його подальшого життєвого вибору. Віталій допомагав іншим ще до того, як став військовослужбовцем. А згодом уже зі зброєю в руках став на захист країни.
Добровільно обрав шлях Захисника
6 вересня 2024 року Віталій Шклярук добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України.
Він проходив службу у 81-й окремій аеромобільній Слобожанській бригаді військової частини А2120 на посаді стрільця-снайпера аеромобільного відділення.
Виконував бойові завдання на передовій.
Та вже через два місяці після мобілізації його життя обірвалося.
10 листопада 2024 року солдат Віталій Шклярук загинув під час виконання бойового завдання в районі Білогорівки Сіверськодонецького району Луганської області.
Для родини після цього розпочалося тривале очікування.
Майже два роки близькі жили без можливості попрощатися із Віталієм. Надія змінювалася страхом, а очікування — болючою невизначеністю.
Тепер ця невизначеність завершилася. Віталій повернувся додому, але вже назавжди — до рідної землі, де на нього чекали дружина, діти, сестри, друзі, знайомі та земляки.
Йому було всього 39 років…
Пам’ять, яка назавжди житиме у серцях
Славутська громада провела Віталія Шклярука в останню путь. Попрощатися із Захисником прийшли рідні, друзі, знайомі, представники міської влади, колишні колеги та жителі громади.
Для дружини Ольги, трьох дітей — сина Євгена та доньок Тетяни й Анютки, а також двох сестер, якими Віталій опікувався після втрати батьків, ця втрата стала непоправною.
Віталій залишив по собі пам’ять не лише як військовослужбовець, який віддав життя за Україну, а й як людина, яка багато років працювала, виховувала дітей, підтримувала рідних та допомагала іншим.
Пішов у вічність Захисник,
Та пам’ять житиме роками.
Його життєвий шлях — навік
Залишиться поміж серцями.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України Віталію Шкляруку.
Герої не вмирають!
