– Базове та найгостріше наше питання – це війна, – каже Віталій Мартинюк, голова Плужненської громади, розповідаючи про те, чим живе їх край сьогодні.
До півтисячі людей із Плужненщини від початку повномасштабної війни стали до лав українського війська.
– І, на жаль, частина наших земляків – загинула, або вважається зниклою безвісти, – каже Мартинюк.
Тож, територіально віддалена від лінії фронту громада теж болить війною.
– Наше суспільство об’єднане у підтримці, – розповідає Віталій Мартинюк, – закриваємо й індивідуальні запити наших земляків, організовуємо волонтерські проєкти і більш масштабні акції на рівні усієї громади. Наприклад, нещодавно у співпраці з Міжнародним Центром ЮНЕСКО, ми передали автомобіль швидкої допомоги для потреб Збройних Сил України.
Попри те, що велика війна змістила фокус уваги, більшість потреб громади нікуди не поділися.
– Ми так само, як і в мирний час, маємо дбати про соціальну підтримку незахищених, доступність медицини та інших послуг, освіту та безпеку наших дітей. Звісно, тепер усі ці напрямки трансформувалися під виклики часу.
У всіх навчальних закладах громади – обладнали укриття, соціальна політика Плужненської ТГ тепер передбачає вектори підтримки військових, їх родин та ветеранську політику.
– Робимо все, аби громада була комфортним місцем і підтримуємо тих, завдяки кому вона – безпечна.






