Як працювати за ноутбуком, коли не бачиш екрана? Чому допомога має починатися із запитання, а не з готового рішення? Про це говорили зі старшокласниками Славутського ліцею під час зустрічі з ветераном війни Вячеславом Садовським.
Під час бойового завдання із захисту України Вячеслав Садовський отримав вогнепальне поранення обох очей і втратив зір. Після цього йому довелося пристосовуватися до життя в нових обставинах. Однак він продовжив навчатися, опановувати нові навички та працювати.

Нині Вячеслав працює фахівцем із супроводу ветеранів на підприємстві «Геберіт Керамік Продакшн». Зокрема, він користується спеціальною програмою, яка дає змогу працювати за ноутбуком.
«Втративши зір, моє життя на цьому не зупинилося. Завдяки спеціальній програмі я можу працювати за ноутбуком та постійно вдосконалюю свої навички», — розповів ветеран учням.

Зустріч відбулася 15 жовтня, у Міжнародний день білої тростини. До розмови долучилися одинадцятикласники, педагоги, фахівець відділу освітньої безпеки та фахівець із супроводу ветеранів. Говорили про повсякденні труднощі людей із порушеннями зору, їхню самостійність і можливості.
Важливою частиною заходу стала вправа «Підтримай та проведи», яку провела психологиня ліцею Олена Лісова. Вона допомогла школярам замислитися над тим, наскільки важливі для незрячої людини довіра, уважність і зрозуміла комунікація. Після цього учні сформулювали власні правила безбар’єрності.



Ідеться не лише про пристосування будівель чи облаштування доступного простору. Не менш важливо вміти правильно запропонувати допомогу, поважати рішення іншої людини й не позбавляти її права самостійно визначати, що їй потрібно.
Директорка ліцею Світлана Ліскова розповіла про те, як у навчальному закладі впроваджують принципи безбар’єрності, та подякувала Вячеславу Садовському за відкритість і готовність поділитися власним досвідом.

Зустріч зі старшокласниками стала нагодою поговорити про те, що не завжди помітно з першого погляду: про щоденну адаптацію після важкого поранення, нові способи виконувати звичні справи та важливість середовища, у якому людина може залишатися самостійною.

Безбар’єрність починається не з припущень про чужі потреби, а з поваги, уважності та готовності почути саму людину.








