29 грудня минуло три роки відтоді, як Україна втратила ще одного свого сина — Аркадія Голика. Йому було лише 24. Він віддав своє зовсім ще юне життя за свободу нашої держави, за мирне небо над Україною, за кожного з нас і за найдорожче — за рідну матір, за батьків, за дім.
Ми схиляємо голови у світлій скорботі та безмежній вдячності. Дякуємо Аркадієві за кожен світанок, який ми зустрічаємо без ворожих обстрілів. Дякуємо його батькам — за сина, якого вони виховали справжнім патріотом, мужнім, чесним і світлим. Таким, що не відступив і не злякався ворога.
Статтю підготовлено в межах циклу «Герої поруч з нами», який редакція «Хмельниччина Північ» реалізує за підтримки фонду Family.UA.
Аркадій Голик народився 5 травня 1998 року у мальовничому селі Брикуля — місці, яке назавжди залишилося його домом і джерелом сили. Саме тут формувався його характер: щирий, відкритий, добрий. У 2004 році він пішов до першого класу Старобейзимської школи, активно займався спортом, брав участь у змаганнях, завжди прагнув бути кращим. Після закінчення дев’яти класів продовжив навчання у Ленковецькій школі.
Аркадій був старанним учнем, але водночас — життєрадісним, товариським, із добрим почуттям гумору. Він умів підтримати, пожартувати, зігріти словом. Легко знаходив спільну мову з людьми, мав багато друзів, і поруч з ним завжди було тепло.
Після школи Аркадій навчався у Грицівському вищому професійному училищі №38, де здобув професію водія. Працював разом із друзями, їздив за кордон, будував плани, мріяв про майбутнє. Його життя тільки починалося.
10 травня 2018 року Аркадія призвали на строкову військову службу. Підготовку він проходив у навчальному центрі «Десна», а після складання присяги служив у Києві у Військовій службі правопорядку. Та коли на українську землю прийшла велика війна — повномасштабне вторгнення — Аркадій без вагань повернувся додому. Разом із побратимами він став до лав територіальної оборони, обравши шлях Захисника. Він не шукав слави чи нагород — просто зробив те, що вважав своїм обов’язком.
Пішов Героєм вже у небуття… Віддав за волю він своє життя…
У грудні 2022 року під час відбиття штурмових дій поблизу міста Соледар на Донеччині Аркадій Голик зазнав важкого поранення внаслідок ворожого обстрілу. Лікарі боролися за його життя до останнього. Та 29 грудня 2022 року в лікарні імені Мечникова у Дніпрі солдат, водій кулеметного взводу стрільців роти стрілецького батальйону військової частини А1554 Аркадій Миколайович Голик помер.
Прощання з Героєм відбулося 5 січня у рідному селі Брикуля. Його проводжала громада зі сльозами, квітами та болем, який неможливо виміряти словами.
29 серпня, у День пам’яті Захисників України, Ленковецька громада всією душею віддала шану своїм полеглим Воїнам. У центрі громади в селі Ленківці відбулося урочисте відкриття Алеї пам’яті — святого місця, де викарбувані імена тих, хто без вагань став на захист Батьківщини. З 2014 року ленковецька земля навіки прийняла до себе 11 Героїв. Серед них — Аркадій Голик, похований у рідній Брикулі.
23 квітня 2024 року відповідно до Указу Президента України за особисту мужність, самовіддане виконання військового обов’язку, захист державного суверенітету та територіальної цілісності України солдата Голика Аркадія Миколайовича нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Із гірким сумом і невимовним болем згадує про Аркадія Голика його сестра:
Без тебе, братику, минуло вже три роки, А біль утрати ні на крапельку не стих… І не всихають сліз моїх потоки… Якби ж ти міг вернутись в світ живих! Мені щоденно так тебе бракує… Ти ж в мене був один єдиний брат! Мій біль росте…Час мого болю не лікує… Пусті слова, що він піде не спад… Здається, хтось забрав частину серця! Здається, брате, світ без тебе згас! Друга частина серця ледве б’ється, Від того дня, як ти покинув нас… Шалений біль і невимовна туга Лежать, мов камінь, на моїй душі! Я залишилася без брата і без друга… Три роки вже, як ти не в мережі… Я б подзвонила тобі, братику, до раю… Розповіла б тобі усі свої жалі… І запитала б – як я жити маю, В той час, як ти лежиш в сирій землі?! Я знаю, рідний, що твоя душа на небі… Все розумію. Та не можу відпустить! Ох, як же важко мені, братику, без тебе! Все не навчусь без тебе в цьому світі жить….
Життя Аркадія Голика обірвалося рано, але його подвиг — вічний. Він назавжди залишився у пам’яті рідних, друзів, побратимів і всієї громади як світла, щира людина, яка не відступила і боролася до останнього.
Ми завжди будемо пам’ятати кожного й кожну, хто віддав життя за Україну — і за кожного з нас.
