Коли сцена стає місцем, де звучать пам’ять, любов до України та віра в перемогу, мистецтво перестає бути просто творчістю. Воно стає способом триматися.
У стінах місцевого клубу Зеленецького СК Старокостянтинівської громади відбувся огляд творчих колективів, гуртків, любительських об’єднань та клубів за інтересами «З Україною у серці». Захід об’єднав дітей і дорослих, які навіть у час війни продовжують займатися творчістю та підтримувати культурне життя громади.
Від хвилини мовчання — до пісень про Україну
Захід розпочали хвилиною мовчання. Учасники та гості вшанували пам’ять загиблих Захисників і Захисниць України, а також усіх мирних людей, чиї життя забрала війна.
Після цього сцена ожила — зі словами, музикою та щирими емоціями.
У програмі взяли участь любительське об’єднання «Рушничок», «Творча майстерня», дорослий вокальний колектив «Зеленчанка», дитячий вокальний колектив «Перлинка» та гурток художнього читання.
Юні учасники декламували вірші, серед них — Дарина Матвієнко, а вокальні колективи виконали пісні «Вдома», «Вишивала мати солов’ї», «Побажання ЗСУ», «Батальйон небайдужий», «Квітуча Україна» та «Поле моє».
Фінальною стала символічна композиція «Ми доживемо до мирних днів» — пісня, яка цього дня прозвучала особливо щемко.
Творчість, яка тримає
За кожним виступом — не лише підготовка до концерту. Це години репетицій, бажання творити, зустрічатися, співати, читати й передавати одне одному те, що важко сказати звичайними словами.
Учасники заходу говорили про вдячність Збройним Силам України, завдяки яким сьогодні мають можливість збиратися, проводити культурні заходи та виховувати дітей у любові до рідного краю.
Водночас цей вечір став ще одним нагадуванням: культурний фронт теж тримається на людях — тих, хто не дозволяє тиші війни перекреслити українську пісню, слово, традиції та творчість.
Організатори подякували всім учасникам, глядачам і гостям за спільні емоції та підтримку.
А головне побажання, яке об’єднало всіх цього дня, залишається простим і дуже важливим: щоб українські Захисники повернулися додому, діти знову обіймали своїх татусів, а над Україною нарешті запанував мир.
Ми обов’язково доживемо до мирних днів.
