
Кулеметник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, старший солдат Гордий Олександр Віталійович загинув 20 жовтня 2024 року, ціною власного життя захищаючи Україну від російського агресора.
Цей текст із серії “Герої поряд з нами” ми підготували за підтримки благодійного фонду “Family.ua” та присвячуємо його світлій пам’яті українського Захисника Олександра Гордого.
- Олександр Віталійович Гордий народився 3 грудня 1992 року у с. Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області в родині військового прапорщика Віталія Олександровича та бухгалтерки Марії Сергіївни, – розповідають у Шепетівській міській раді.
Його сестра Людмила зазначає, що Сашко був безмежно добрим, щирим і безкорисним. Коли хлопцю виповнилося 12 років, родина переїхала до Шепетівки, адже тут проживали рідні по маминій лінії.
- Олександр навчався у школі-гімназії №5. Навчання давалось йому легко, він швидко адаптувався та знайшов багато друзів. Після закінчення школи юнак отримав водійські права та був призваний на строкову службу, – розповідають рідні Захисника.
Спочатку службу проходив у Білій Церкві, потім був направлений до навчального центру «Десна». З технікою Олександр був на «ти», бувало, розповідав сестрі Людмилі: «Не хвилюйся, мені тут добре, я один з найкращих водіїв».
- Після служби в армії юнак повернувся до Шепетівки та працював у Шепетівській виправній колонії №98 командиром відділення відомчої пожежної охорони. Саме там, на роботі, у 2019 році він знайомиться з майбутньою дружиною Іриною. Хоч життя і підкидало випробування, та молоді люди впевнено йшли пліч-о-пліч разом. Олександр з Іриною ростили та виховували трьох синів – Володимира, Артема та Максима. Придбали та облаштовували власний будинок, – додають у міській раді.
Пропрацювавши у Шепетівський виправній колонії 10 років та 1 день, Олександр звільняється за власним бажанням та за 8 днів до повномасштабного вторгнення, 16 лютого 2022 року, подає документи до 28-ї окремої механізованої бригади імені «Лицарів Зимового Походу», що дислокувалась у Чорноморську.
- Так розпочався бойовий шлях нашого Героя. За цей період він брав участь у запеклих боях на Херсонському напрямку та у звільненні правобережжя Херсонщини. Потім був направлений до Донецької області. Його мужність і відвага здобули повагу та прихильність усіх, хто мав честь бути поруч з ним на полі бою. Олександр був відважним воїном, який боровся за справедливість і правду. Він був доброю, дуже позитивною людиною, душею компанії, – розповідають у Шепетівській міській раді.
Побратими його пам’ятатимуть, як щирого, відповідального, працьовитого, завжди готового допомогти та підтримати. А ще наш Герой дуже любив свою сім’ю. Він завжди рвався додому, адже там його чекали рідні: батьки, сестра з племінницями, кохана дружина та сини. Сашко був хорошим братом, завжди підтримував сестру Людмилу, чоловік якої – Олександр Тимошишин, загинув у 2016 році під Артемівськом.
- “Він безмежно любив дружину і дітей, щоразу дуже чекав зустрічі з ними.“
Вирвавшись у відпустку всього на три дні, у травні 2024 року Олександр та Ірина повінчались.
- Саша був найкращий, справжній романтик. Усі спогади що збереглися в моєму серці – яскраві, бо час проведений з ним був дійсно неоціненний. Він дуже любив проводити час з хлопцями, ганяти м’яча, просто гуляти. Олександр ніколи не втрачав надії на кращі часи, – згадує дружина.
Захисник загинув 20 жовтня 2024 року біля населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області, віддано та мужньо захищаючи рідну землю.
