Життя громади сповнене гірких новин, які пронизують серце болем. Цього разу — звістка, яка зупинила подих кожного: наш Захисник, наш земляк, Марчук Богдан Юрійович — загинув, боронячи Україну.
Сотні людей з болем у серці запитують: Коли буде прощання? Де ми зможемо вклонитися Герою? Коли зможемо провести його в останню путь?..
Та з сумом і тремтінням у голосі мусимо сказати: цього прощання не буде. Його тіло не вдалося повернути з поля бою. Ворог забрав у нас можливість востаннє схилити голову перед загиблим Захисником. Забрав — але не зможе стерти пам’яті, не зможе відібрати правду.
Для родини Богдана — це не просто втрата. Це тиша, яка кричить. Це очікування, яке перетворилося на щоденний біль. Це рішення суду — офіційне підтвердження загибелі, без поховання, без прощання.
Але ми не маємо права забути. Ми зобов’язані вшанувати його так, як можемо:
— молитвою,
— мовчанням,
— іменем, викарбуваним у вічності.
Ім’я Богдана буде вписане в Алею Пам’яті «Наші Герої». Кожен з нас зможе зупинитися на хвилину, схилити голову… і згадати. Там немає могили — але є вічна шана. Немає похоронної процесії — але є народна вдячність. Немає свічки — але є полум’я скорботи у серцях.
Просимо всіх із розумінням поставитися до цієї трагічної ситуації.
Підтримаймо родину — не галасом, не зайвими словами, а щирою людяністю. Поруч. Серцем. Пам’яттю.
Герої не завжди повертаються додому,
але вони завжди залишаються в нас —
у вічній пам’яті, у свободі, за яку боролися,
у нашій обітниці — НЕ ЗАБУТИ.
Слава Україні!
Слава її Героям!
