Стаття написана в межах проєкту «Герої поруч з нами» за підтримки фонду «Family.ua». Сьогоднішня щемлива історія – про Андрія Іщенка, який жив і боровся заради майбутнього нашої країни.
9 травня Шепетівська громада, схиливши голови у скорботі та пошані, зустрічала свого земляка — старшого солдата Андрія Івановича Іщенка. Він народився у день проголошення Незалежності України — 24 серпня 1991 року, і все своє життя проніс у серці любов до рідної землі. Андрій віддав життя у бою за її свободу, загинувши 6 листопада 2024 року на Донецькому напрямку.
Його шлях був сповнений світла, щирості та любові. Дитинство і юність минули у Шепетівці та селі Коханівка — місці, яке Андрій називав своїм «раєм на землі». Там він ріс, набирався сили й завжди прагнув повернутися. Після навчання у школі та професійному училищі він опанував фах електрогазозварювальника, служив у внутрішніх військах, працював у залізничній сфері та за кордоном. Але серце його завжди було з Україною.
З початком повномасштабної війни Андрій не міг залишитися осторонь. Спершу допомагав біженцям, а згодом прийняв для себе єдине рішення — стати на захист Батьківщини. Він служив у лавах 34-ї окремої бригади, а потім — у складі 23-ї механізованої бригади воював у найгарячіших точках: Бахмуті, Херсоні, на Миколаївщині. Його побратими називали його «Че Гевару» — за незламний характер, принциповість та відданість. Андрій був не лише Воїном, а й людиною великої душі. Він завжди дбав про побратимів, підтримував зв’язок з волонтерами, допомагав мирним жителям. Його останні слова до друзів і волонтерів стали заповітом:
«Пообіцяйте, що ви втримаєте Україну».
Волонтерка Руслана Ребекевша-Дем’яненко згадує про нього так:
«Дорогий Андрію, ми так надіялися і вірили, що ти живий. Мені випала велика честь знати тебе, справжній Воїне Світла — “Че Геваре”. Ти був прикладом любові й турботи про людей, побратимів, дітей, тварин. Прикладом безумовного патріотизму і відданості Україні. Я знаю, що тепер і на небі ти організуєш легіон Ангелів, аби допомагати визволяти нашу землю. Пишаюся тобою, друже. Ти — цвіт нації. Осиротіли ми, осиротіла Україна…»
Андрій мріяв про щасливу родину, дуже любив свою дружину Надію, з якою побралися у липні 2024 року просто біля фронту, обожнював похресницю Софійку, вірного пса Ганса. Він мріяв жити в мирній Україні й виховувати дітей у любові до рідної землі. Та його життя обірвала війна.
За заповітом Героя, його поховали у Коханівці — на тій землі, яку він любив понад усе і яку захищав до останнього подиху.
Сьогодні громада, рідні, побратими та друзі прагнуть увічнити пам’ять про Андрія Іщенка. Продовжується збір підписів під петицією про присвоєння йому звання Героя України. Закликаємо всіх долучитися та підписати петицію. Це наш обов’язок перед тим, хто віддав своє життя за свободу й майбутнє України.
Андрій Іщенко народився разом із Незалежною Україною — і став її вірним сином, який поклав життя за її свободу. Його ім’я назавжди залишиться у серцях тих, хто знав і любив його, у пам’яті громади, і в історії держави.
Герої не вмирають. Слава Герою! Слава Україні!
