Людина живе доти, доки про неї пам’ятають. У календарі нашої пам’яті з’являється все більше дат, закарбованих болем, але водночас осяяних неймовірною мужністю. Історія Віктора Кущика з позивним «Азіат» — це літопис честі, сили та безмежної любові до Батьківщини, яка продовжується навіть після останнього подиху нашого Воїна.
Шлях, загартований вогнем
Віктор належав до чоловіків, для яких захист України став справою життя. Уродженець Нетішина, він пройшов шлях від курсанта Севастопольського суднобудівельного училища до еліти українського війська. Його військовий гарт розпочався ще в охороні Хмельницької АЕС, продовжився у горнилі АТО, а з перших годин повномасштабного вторгнення Віктор знову був у строю — у складі славетної окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади .
Він повертався на передову знову і знову. Попри опіку, контузію та поранення — він не міг інакше, бо там, за його спиною, були ми, а поруч — побратими».
Повний кавалер ордену “За мужність”
Його відвага була орієнтиром. Головний сержант, командир розвідувального відділення Віктор Кущик став повним кавалером ордена «За мужність». Це рідкісна і надзвичайно висока відзнака, що свідчить про винятковий героїзм на полі бою. Серед його нагород також:
• «Срібний едельвейс»;
• Почесна відзнака командувача військ ОК «Захід»;
• Президентські відзнаки за оборону України та участь в АТО.
Вечір, де оживають спогади
Нещодавно у Нетішині відбувся вечір пам’яті, який об’єднав громаду, батьківщину та бойових друзів Віктора. Це був захід про дитинство, юність і мрії, які Віктор поклав на вівтар нашої свободи.
Особливо щемливою стала мить передачі мамі Героя, Ганні Володимирівні, портрета сина та вірша, створеного вихованцями Будинку дитячої творчості.
Безсмертя у серцях
10 травня 2024 року під час виконання бойового завдання серце Воїна Світла зупинилося.
Коли на Алеї пам’яті розвіявся жовто-блакитний дим, а до підніжжя стенда лягли квіти, стало зрозуміло: Віктор Кущик залишив по собі путівник. Для рідних він залишається люблячим сином та братом, для побратимів – надійною опорою, для громади – легендою.
Герої не вмирають. Вони стають нашими янголами-охоронцями, залишаючи по собі світлу памʼять у наших думках, справах та спільній молитві за Перемогу.
