У центрі Хмельницького знову пролунали голоси тих, хто не має права припинити чекати. Понад сотня людей 3 липня зібралася на традиційну акцію «Поверніть Героїв з полону. Знайдіть безвісти зниклих», аби нагадати: для тисяч українських родин війна не закінчиться доти, доки додому не повернуться їхні найрідніші.
Учасники тримали в руках державні прапори, світлини своїх синів, чоловіків, братів і батьків. За кожним портретом — історія людини, яка пішла боронити Україну, і родини, що щодня живе між надією та невідомістю.
За словами координаторки акції Наталії Кошай, такі зустрічі у Хмельницькому проводять із серпня 2022 року. Саме тоді рідні військовополонених та небайдужі жителі міста дали собі обіцянку: виходити на площу доти, доки кожен захисник не повернеться додому.
«За цей час відбулося чимало обмінів, багато наших людей повернулися. Але, на жаль, були й ті, хто повернувся “на щиті”. Попри це ми продовжуємо виходити, бо ще дуже багато родин чекають своїх рідних», — говорить Наталія.
Серед учасників акції — Надія, яка вже дев’ятий місяць шукає сина. Він зник безвісти під час виконання бойового завдання на Харківщині.
Інша учасниця, Ірина, розповідає, що востаннє чула голос чоловіка 21 січня цього року. Того дня він поцікавився, чи все добре вдома, а вже через два дні родина отримала офіційне сповіщення про його зникнення безвісти.
Ще одна жінка, теж Ірина, виходить на акцію понад півтора року. Вона чекає повернення брата-військового. Каже, найважче — жити без жодної звістки, але віру втрачати не можна.
Саме ця віра об’єднує десятки українських родин, які щотижня виходять на мирні акції в різних містах країни. Вони прагнуть не лише підтримати одне одного, а й постійно нагадувати суспільству та міжнародній спільноті про тих, хто перебуває у російському полоні або вважається безвісти зниклим.
Проблема військовополонених і безвісти зниклих залишається однією з найболючіших гуманітарних тем повномасштабної війни. Україна регулярно проводить обміни полоненими, а також продовжує роботу зі встановлення долі зниклих захисників. До цього процесу залучені державні органи, міжнародні гуманітарні організації та родини військових, які не припиняють боротися за право своїх близьких повернутися додому.
За словами Наталії Кошай, зовсім нещодавно, під час одного з обмінів військовополоненими, одна із учасниць хмельницької спільноти дочекалася одразу двох найдорожчих людей — чоловіка та сина. Такі історії стають для інших родин доказом того, що навіть після довгих місяців очікування диво можливе.
Кожна така акція — це більше, ніж громадський захід. Це нагадування про ціну свободи, про людські долі, які не можна перетворювати на статистику. Поки українські Захисники залишаються у полоні або вважаються безвісти зниклими, їхні родини продовжуватимуть виходити на площі міст із єдиною вимогою — повернути Героїв додому.
