У межах циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA, ми розповідаємо про тих, чиї життя назавжди залишилися частиною історії України. Це історії наших Захисників, які віддали найдорожче — власне життя — заради свободи та безхмарного майбутнього нашої країни.
Сьогоднішня стаття присвячена Василю Володимировичу Шейдику, позивний «Донатело», — Захиснику України, який загинув у бою, мужньо захищаючи рідну землю.
Василь народився 15 січня 1990 року у селі Пильки Ізяславського району Хмельницької області. З 1996 року навчався у Теліжинецькій загальноосвітній школі, після чого перевівся на навчання до Сахновецької школи.
Після закінчення навчання одразу пішов працювати на будівництво. Згодом одружився, а з 2016 року разом із сім’єю проживав у селі Теліжинці. Мав двох синів.
Василь любив футбол — ще зі шкільних років входив до складу футбольної команди «Камчатка». Односельці та знайомі пам’ятають його щирим, добрим, працьовитим та завжди усміхненим.
Для Василя сім’я була не просто частиною життя — вона була його головною цінністю. Його життєве кредо — «Familia est vita mea», що в перекладі з латини означає «Сім’я — моє життя».
6 січня 2023 року Василя призвали на військову службу у центр комплектування. Уже з лютого він воював на Бахмутському напрямку, де був командиром 3 десантно-штурмового відділення. Серед побратимів Василя знали за позивним «Донатело».
Відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, Василь загинув у бою за Україну 8 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Йому було лише 33 роки…
Відтоді минуло три роки. Три роки без Василя. Три роки без «Донатело». Три роки, як його рідні вчаться жити з болем, якого неможливо позбутися.
Та час не стирає пам’ять. Життя Василя обірвалося на війні, але любов до нього залишилася з тими, хто знав, любив і чекав на нього. Вона живе у пам’яті рідних, у спогадах друзів та односельців, у серцях тих, хто продовжує називати його своїм Захисником.
У своїй соцмережі дружина Василя щемливо ділиться важким болем втрати:
Любов не помирає…
Вона лише тихо переходить в інший вимір —
туди, де немає відстаней, часу і прощань.
Там, де душі зустрічаються не руками, а світлом.
Де замість голосу — тиша,
замість обіймів — теплий спогад,
а замість «до побачення» — «назавжди».
Пам’ять береже те, чого вже не можна торкнутися.
Вона повертає рідний голос у тиші,
погляд — у небі,
усмішку — серед спогадів.
І, мабуть, у цьому найбільша сила любові —
вона не закінчується разом із життям.
Вона стає вічністю.
За самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України і вірність військовій присязі Василя Володимировича Шейдика Указом Президента України посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня 15 березня 2024 року.
Герої поруч із нами. Вони — у наших спогадах, у родинних історіях, у фотографіях, у словах близьких. І доки ми пам’ятаємо — вони залишаються з нами.
Вічна пам’ять Захиснику України Василю Шейдику.
Герої не вмирають. Вони назавжди залишаються у нашій пам’яті, у наших серцях.
