Мешканець Житомирщини подав позов до суду у Полонному. Предметом справи став будинок у цьому районі. У 70-х ділянку під ним зі старою садибою купили його батьки, згодом мати батька покинула через те, що дізналась про його інші стосунки та дитину. Син від першого шлюбу хоче половину майна. Чи зміг він довести свою правоту у суді?
Як йдеться у матеріалах суду, позивач пояснив, що у 1978 році, будучи подружжям, його батьки придбали садибу зі старою хатою на Хмельниччині у тогочасному Полонському районі. Там вони побудували будинок. Через те, що у батька були стосунки з іншою жінкою, в яких народився син, батьки позивача розлучилися.
За словами позивача, після розірвання шлюбу він продовжував спілкуватися з батьком, допомагав йому у розбудові нового будинку та навіть деякий час був там зареєстрований. Будинок він вважає спільною сумісною власністю своїх батьків. Та, коли після їхньої смерті намагався отримати свідоцтво про успадкування ½ частки цього житла, дізнався, що право власності на нього зареєстроване у 2018 році лише на трьох осіб: батька позивача, його співмешканки та їхнього сина, якому вони відчужили свої частки на будинок.
Вважаючи такий стан речей неправомірним, чоловік звернувся до суду, аби захистити свої права. Однак, як засвідчили відповідачі, співмешканка батька та їх спільний син, обставини, що викладені у позові, не відповідають дійсності.
Вони зауважують, що батько позивача переїхав до села у Полонському районі й став жити у нових фактичних шлюбних відносинах задовго до офіційного розлучення – з 1977 року.
З тих пір, до 2018 року, тривало будівництво нового будинку та господарських споруд. До нього син від першого шлюбу не був причетний. Цю інформацію підтвердити спільні родичі та сусіди.
Відповідно до рішення суду про розірвання шлюбу між батьком і матір’ю позивача від 1984 року, сторони не підтримують будь-яких відносин з 1977 року, відколи чоловік створив нову сім’ю.
Як встановив суд, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у 2018 році право власності на цю нерухомість було зареєстровано по 1/3 на батька позивача, його співмешканку та їх сина. Вже наступного року свої частки батьки подарували синові.
– Оскільки позивачем не доведено своїх позовних вимог та не підтверджено таких жодним належним доказом, судом під час розгляду справи встановлено, що покійні батьки позивача з серпня 1977 року разом не проживали та будь-яких стосунків не підтримували, будинок [батько позивача] у с. Черніївка придбав у 1978 році, тобто після того, як припинив стосунки з матір’ю позивача, допитані свідки у судовому засіданні підтвердили факт [його] проживання у будинку разом зі [співмешканкою], суд вважає, що позов задоволенню не підлягає у повному обсязі, – йдеться у рішенні суду.
Рішення можу бути оскаржене до апеляційного суду, адже ще не набрало законної сили.