Юрій Гнатюк (“Гуцул”) загинув у червні 2016 року під час запеклих боїв на шахті «Бутівка», що на Донеччині. Наш земляк із Красилівщини загинув внаслідок артобстрілу, захищаючи українську незалежність.
Цей текст із циклу “Герої поряд з нами” ми створили за підтримки благодійного фонду “Family.UA”, аби вшанувати світлу пам’ять українського оборонця Юрія Гнатюка.
Юрій Гнатюк – уродженець Хмельниччини. Він народився у Красилові 3 травня 1990 року.
- Хлопчик ріс активним. У дитячому віці мама була змушена завезти його у село, так як ходила на роботу. Допомагали виховувати Юрія бабуся і дідусь, який замінив йому батька. Саме дідусь навчав хлопчика усієї чоловічої роботи, прививав любов до праці. Юрій завжди допомагав мамі, любив свою старшу сестричку Альону, – пригадують у громаді.
- Юрко був допитливим хлопчиком, коли йому було 8-м років він вирішив руками спинити роботу січкарні, і дуже покалічив пальці, а щоб ми не бачили, то тихенько заліз в хаті під ковдру. А коли йому було 12 років, на канікули у село поїхав і там сильно розбив коліно. І щоб бабуся не плакала, а дід не сварив, замочив нитку у спирт і голкою сам зашив. Але ми дізнались від старшої дочки Альони, якій він згодом подзвонив та запитав чи вона не знає, коли шви можна знімати. Ми ще сміялися та запитували чи не хотів би він бути хірургом. На щастя, все добре з його коліном, навіть з часом і шрам було не помітно, – розповіла мама Юрія.
У рідному Красилові Юрій пішов до школи. Після закінчення місцевої ЗОШ №2 (сьогодні – Гімназія №2) у 2007 році юнак пройшлов водійські курси у місцевому ДОСАФ, паралельно працюючи.
Із цим багажем знань та величезною любов’ю до техніки Юрій вступив до Київського професійно-педагогічного коледжу ім. А.Макаренка. Там він опанував фах майстра виробничого навчання – газоелектрозварника. Згодом отримав і спеціальність водія з правом викладання автосправи у школі або училищі.
- “Хлопець мав дуже гарну уяву. Приїжджаючи у рідний Красилів до сім’ї, він сам зварювальним апаратом виготовив декілька троянд, які фарбував у під’їзді на сходах. Одну він подарував двоюрідній сестрі Наталії, дві подарував мамі та сестрі, а згодом комусь віддав та сказав рідним, що зробить ще. Але так і не встиг… У місті Київ він познайомився з хлопцями «Правого Сектора» і вже весною 2015 року добровільно написав заяву про бажання брати участь у бойових діях в зоні АТО.“
- “Юрій був патріотом, тому його бажання захищати Україну було тверде. Ми з мамою спочатку відмовляли його, знали, що багато хлопців гине від рук ворога. Але брат казав: «Що ви розумієте? Якщо усі так будуть говорити і нічого не робити, то України не буде!» – розповідає сестра Альона. Влітку того ж року Юрій вперше відправився з хлопцями на збори, де добровольці проходили військові навчання та готувалися до участі в антитерористичній операції на сході України. Будучи на навчаннях, Юрій намагався часто телефонувати до рідних. В одній розмові із двоюрідною сестрою він сказав: “Наташа, мені подобається бути військовим, здається я знайшов себе!”
Юрій пройшов військовий вишкіл, після якого боєць окремої тактичної групи Добровольчого Українського корпусу «Правий Сектор» у грудні 2015 року став до захисту України на Донецькому напрямку. Там він захищав територію шахти «Путилівська» (до 2005 року – шахта «Бутівка-Донецька») в районі Авдіївки – Донецьк.
- Мій син ніколи не жалівся, що йому важко. Завжди у нього було все добре, аби ми з Альоною не хвилювались. За період військової служби Юра мав декілька відпусток. Коли він приїхав у чергову відпустку, я запитала: “Ну, як там, на війні?” . А у відповідь: “Нащо воно тобі!”. Я бачила, що сину важко, щось тривожить та старалася, аби він зі мною поділився, не тримав в собі. Та, якось в одній розмові Юрій все-таки не стримався та сказав: “Найважче – це збирати шматки загиблих хлопців. І потрібно все робити швидко, навіть не встигаєш думати про страх. Потім, коли задумуєшся та усвідомлюєш, що сталося, то стає страшно, але то потім…”. Коли Юра був у відпустці, навіть усвідомити не могли, що то була остання відпустка, останній раз, коли ми його побачимо. Через декілька днів прийшов час повертатися на службу, я помітила, як йому неохоче повертатися, ніби відчував, що нас бачить востаннє. Але він сказав: “Не хвилюйтесь, я довго не буду, ще рік повоюю та повернусь додому!” – розповідає мама Воїна Ганна Іванівна.
Юрій Гнатюк був нагороджений орденом «За честь і славу». Орден вручили його мамі.
Юрій загинув внаслідок артилерійського обстрілу. 11 червня 2016 року росіяни вдарили по об’єкту оборони (шахта «Путилівська»). Тоді частково обвалилися бетонні стіни шахти і хлопців завалило.
- “Багатьох поранених, декількох загиблих волонтери діставали з-під завалів. Серед загиблих добровольців «Правого сектору» був Юрій…“
- Тієї ночі я з жахом прокинулась, до самісінького ранку сну уже не було. Я пам’ятаю, що тоді була неділя, у мене був робочий день. Але після ночі ніяких відчуттів та тривог не було. Навіть думки не було, що мого Юри вже немає, – пригадує Ганна Іванівна.
Поховали Оборонця у селі Сорокодуби, що на Красилівщині.
“Друзі та рідні завжди його пам’ятатимуть як чесного, товариського хлопця.”
- Військово-цивільна адміністрація міста Авдіївка Донецької області посмертно нагородила Героя медаллю «За оборону Авдіївки».
- 01.09.2016 року Громадська організація «Союз випускників Курганського Вищого Військового Політичного Авіаційного Училища» посмертно нагородив знаком народної пошани, орденом «За мужність і відвагу».
- Керівництвом «Всеукраїнського Союзу ветеранів АТО» Тернопільського обласного округу громадської організації “Всеукраїнської спілки воїнів АТО”, Юрій Гнатюк був посмертно нагороджений орденом «Лицарський Хрест Добровольця».
- 04.04.2017 року посмертно нагородили медаллю «За жертовність і любов до України».
- 25.03.2018 року Добровольчий Український Корпус «Правий сектор» посмертно нагородив Героя відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу».
