Мріяв про великий родинний дім, будував плани на майбутнє і захищав “завтра” своєї країни: росія вбила українського Оборонця, нашого земляка із Михайлюцької громади – Олександра Кудрика. Загибель Олександра – біль для родини та краю, неймовірна втрата для всієї країни.
Вшановуючи пам’ять Захисника, ми присвячуємо йому цей текст. Матеріали із серії “Герої поряд з нами” редакція “Хмельниччина північ” публікує за підтримки фонду “Family.UA”, аби нагадати – українські військові – не абстрактні образи. Це – реальні люди, які попри біль, втому, іноді зневіру, стоять на захисті країни від ворога. Жоден та жодна не були народжені для війни, але війну розпочали у нашій країні. Тому ми маємо захищатися та боротися.
Таке рішення для себе у 2022 році прийняв Кудрик Олександр Юрійович. До повномасштабної війни разом з родиною, дружиною та двома дітьми він мешкав у Києві, куди подружжя переїхало з Шепетівщини.
- Сашко народився у Червоному Цвіті (зараз це Михайлюцька громада) 12 лютого 1988 року. Там ми і росли разом, – пригадує двоюрідна сестра Воїна Каріна Руда. – Найяскравіші спогади – збиралися малими до бабусі на свята, де Саша був найвеселішим і найактивнішим з нас – дітей. Справжня душа компанії, він вмів і пожартувати, і настрій підтримати.
З таким позитивним настроєм, кажуть рідні, Олександр йшов по життю завжди.
- Саша був для нас підтримкою і надією. Один брат серед нас, трьох сестер. Ми завжди могли з ним поспілкуватися, поскаржитися, попросити допомоги. Він був для нас справжнім братом, – розповідає рідна сестра Ірина Кудрик.
Перший у житті дзвоник продзвенів для Олександра у вересні 1994 року, коли він переступив поріг Червоноцвітської ЗОШ, де провчився до 9 класу. Повну середню освіту Олександр Кудрик здобув у Городнявському НВК.
- Сашко вчився, як і всі ми хлопці, – середній рівень. Інколи бешкетували, інколи жартували. Було всяке, але, найголовніше, ми тоді мали змогу просто дружити, підтримувати один одного, бути поруч у скрутну хвилину, – додає двоюрідний брат Сергій.
За рік після випуску зі школи, у 2006 році Олександр стає до лав українського війська, проходить строкову службу у навчальному центрі Сухопутних військ “Десна”. Після демобілізації працює у ШВК №98.
Після одруження молода родина Кудриків переїздить до Києва. За два роки, у 2010-му, у пари народжується синочок, у 2014 – донька. Родина проживала у столиці, де і працював Олександр аж до початку повномасштабної війни.
- З лютого 2022 року Саша у складі київського ТРО пішов захищати країну від рашистів. Уже в квітні він прийняв присягу, як Воїн ЗСУ, – розповідає сестра Ірина.
Олександр захищав свою країну на Донеччині, це були Бахмутський, Часовоярівський, Соледарський, Сіверський напрямки. За мужність, проявлену у боях, нашого земляка неодноразово відзначало командування:
- 4 травня 2023 року Олександр Кудрик нагороджений почесною відзнакою “Хрест 54 ОМБР”;
- 22 серпня 2023 року за мужність, патріотизм, високу громадянську позицію розпорядженням Київського міського голови Олександр нагороджений медаллю “Честь. Слава. Держава.”;
- за високий професіоналізм, проявлений під час виконання службових обов’язків, зразкову військову дисципліну, старанність при виконанні поставлених завдань Олександр нагороджений грамотою та медаллю “Учасник бойових дій”.
У травні 2024 року солдат Кудрик разом з побратимами бере участь у бойових діях на Курахівському та Покроському напрямках.
26 жовтня родина дізналась страшну звістку – наш Захисник, який мріяв жити під мирним небом, загинув.
- Він намагався нас завжди розрадити, що все буде добре, ніколи не опускав руки. Але останнім часом, під час розмов, ми чули який він вже був втомлений від цієї війни. Він теж, не дивлячись на те, що ніколи не скаржився, промовляв, що вже сильно втомився, – додає Ірина Кудрик.
На щиті Воїн повернувся додому, цієї суботи, 2 листопада 2024 року. З Олександром попрощались у рідному селі всі його односельчани, рідні, побратими, знайомі.
- “Ніхто не міг стримати сліз, адже, всі його пам’ятають і пам’ятатимуть, як найкращого сина, батька, брата, дядька, хрещеного, друга та просто людину зі світлим серцем.”
У Героя залишилися батьки, сестри, двоє неповнолітніх дітей.
- “Нам не можна забувати – наших земляків, рідних, яких вбиває росія. Ми маємо пам’ятати кожного. Ми маємо пам’ятати Олександра.”
