Сьогодні Ярославу Давидову з Шепетівки мало б виповнитись 30 років, але в пам’яті близьких йому назавжди залишиться 20. Ярослав загинув у липні 2014, обороняючи Україну від росіян під час звільнення Слов’янська.
Цей матеріал ми публікуємо за підтримки фонду “Family.UA” та присвячуємо світлій пам’яті нашого земляка – українського Захисника Ярослава Давидова.
Ярослав Давидов народився у Шепетівці 4 червня 1994 року. У рідному містечку пішов до школи, сівши за парту Шепетівського НВК №3. Його шкільна родина пригадує: хлопець – яскрава особистість, спортивний та щирий юнак, товариський, вольовий.
- Чорноокий красивий хлопчик, завжди спокійний, сором’язливий, дуже скромний. Любив малювати, захоплювався технікою… – таким пригадує свого учня перша вчителька Ніна Миколаївна Терехівська.
- Ярослав був відповідальний, надзвичайно комунікабельний, красивий, фізично сильний, багато займався спортом, – каже класна керівниця Олена Леонідівна Звенигородська.
У шкільні роки займався спортом, опановував карате.
У 2010 році, закінчивши дев’ять класів, Ярослав починає опановувати фах «слюсар-ремонтник, електрозварювальник» у Шепетівському профліцеї.
- Викладачі згадують його спокійну вдачу, сумлінне ставлення до виконання обов’язків, наполегливість в освоєнні обраної професії.
Все ж, Ярослав обирає іншу сферу, мріючи стати військовим, попри відмовляння мами, він йде до військкомату. Ярослав Давидов стає до лав українських десантників. Туди потрапити було непросто: перевіряли і фізпідготовку, і практичні навички, і рівень ерудиції.
Успішно пройшовши відбір, Ярослав стає десантником 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. У вересні 2013-го юнак їде у Львів, де дислокується тоді бригада, а вже 11 жовтня приймає присягу.
- Я була вражена друзями Ярослава. Це були особливі хлопці, всі високі, вродливі, веселі, ввічливі. Я заспокоїлася, коли побачила таку дружну військову сім’ю. Ярослав ніколи не скаржився, хоч як непросто було здобувати ази військового життя. О п’ятій ранку – підйом, далі – 8-10 кілометрів бігу, сніданок, а далі – заняття, заняття… Ярослав успішно займався і на полігоні, і на заняттях. Вже в січні 2014-го року стрибав з парашутом. Радості не було меж… – пригадує пані Світлана, мама Ярослава.
Із початком російської інвенції, десантники, серед них і Ярослав, стають до оборони країни.
- Восьмого березня бригаду вивели зі Львова на полігон, а незабаром відправили на Схід. З квітня 2014-го року десантники беруть участь у боях. Збереглася фотографія Ярослава у військовій формі, з автоматом. Він відразу постаршав. Рота Ярослава потрапляє на восьмий блокпост під Слов’янськом – пекельний блокпост, найбільш небезпечний, який постійно атакують бойовики, обстрілюють із мінометів. Боєць успішно виконує бойові завдання, він – майстер-номер бойової обслуги.
Ярослав загинув 1 липня 2014 р. від снайперського пострілу під час виконання бойового завдання на блокпосту біля м. Слов’янськ Донецької області.
В останній шлях на щиті Воїна провели 5 липня.
- Спочатку Ярослава відспівали у рідному домі, потім відбувся парастас у храмі святих мучеників Бориса і Гліба Української Греко-Католицької Церкви, після чого була проведена громадська панахида на площі Тараса Шевченка перед міськвиконкомом.
Вшановуючи пам’ять випускника, 8 травня 2015 року на фасаді рідної школи відкрили меморіал на честь Ярослава, пам’ятну дошку 23 червня 2016 року відкрили на фасаді будівлі Шепетівського професійного ліцею, де навчався Ярослав Давидов.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (02.08.2014; посмертно).
