Присвячуємо цю статтю циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це історії про людей, які жили поруч із нами — працювали, виховували дітей, будували плани на майбутнє, мріяли, любили життя. Але коли українська земля опинилася під загрозою, вони без вагань стали на її захист. Серед них — Леонід Богданович Федюк. Люблячий чоловік і батько, справжній професіонал своєї справи, патріот, Воїн і Герой, який назавжди залишиться у пам’яті своєї родини, громади та всієї України.
17 липня 2022 року стало одним із найтрагічніших днів для Ганнопільської громади. Саме цього дня, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новомихайлівка Донецької області, загинув солдат Леонід Богданович Федюк. Йому було лише 46 років… Він був одним із тих українців, які не чекали повістки чи наказу. Уже на третій день повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Збройних Сил України, бо не міг вчинити інакше. Захищав найдорожче — свою родину, свою землю та майбутнє України.
Та перш ніж стати Воїном, Леонід прожив життя, наповнене любов’ю, працею, постійним розвитком і турботою про близьких.
Народився Леонід Богданович Федюк 30 листопада 1975 року в селі Ганнопіль Хмельницької області у сім’ї вчителів. Саме тут минули його дитинство та юність. Після закінчення школи вступив до технікуму, відслужив строкову службу в армії, а згодом здобув вищу освіту в Українському фінансово-економічному інституті.
Згодом разом із родиною переїхав до Києва. Працював у різних сферах, але справжнє покликання знайшов у сфері інформаційних технологій. Керував відділом технічної підтримки великої комп’ютерної компанії. Техніка була для нього не просто професією — це була справа життя.
Здавалося, не існувало технічної несправності, яку він не міг би усунути. Він постійно цікавився новими технологіями, читав професійну літературу, переглядав пізнавальні фільми, навчався новому та займався саморозвитком. Колеги цінували його за професіоналізм, а друзі знали як людину, яка завжди знайде вихід із будь-якої ситуації.
У Леоніда були по-справжньому золоті руки. Він любив експериментувати, конструювати, вигадувати нові рішення та втілювати їх у життя. Будь-яка складна справа лише викликала в нього цікавість.
Водночас він був надзвичайно сімейною людиною. Дружина та дві донечки були для нього всім. Рідні згадують, що саме поруч із татом вони почувалися найбезпечніше.
Попри любов до техніки, у душі Леонід залишався великою дитиною. Він із задоволенням дивився мультфільми разом із доньками, обговорював із ними нових героїв і навіть іноді встигав переглянути новинки швидше за дітей.
— З татом завжди можна було обговорити будь-який мультфільм. Іноді він встигав подивитися щось новеньке першим — навіть раніше за нас із сестрою. Він знав усіх героїв, всі жарти, всі смішні моменти. Нашим улюбленим був, мабуть, “Тачки”, де головну роль грав Сирник, — згадує молодша донька Софія.
Окрім техніки, Леонід захоплювався історією України. Він мав чітку громадянську позицію, багато читав про минуле своєї держави та був переконаний, що українці повинні берегти власну культуру й мову.
Він безкомпромісно говорив про російських загарбників:
— Москалі — це вороги, які не мають власної гідної історії, тому протягом віків крадуть нашу. Між нами нічого спільного. Ми — ментально різні!
Його життєве правило було коротким, але дуже промовистим:
— Вчіть мову! Мова має значення!
Ще у 2018 році Леонід пройшов військову перепідготовку. Можливо, тоді він і не здогадувався, що ці знання зовсім скоро знадобляться.
24 лютого 2022 року війна назавжди змінила життя його родини, як і мільйонів українців. Не вагаючись, уже 26 лютого Леонід добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Його зарахували до 23 окремого стрілецького батальйону. На початку весни разом із побратимами він обороняв Київ і Київську область. Згодом батальйон був перекинутий на схід України.
Світлини: MYHOVYCH
Леонід служив радіотелефоністом взводу та оператором квадрокоптера. Його технічні знання, уважність і досвід стали надзвичайно цінними для побратимів. Він залишався справжнім інженером навіть на війні, використовуючи свої вміння для захисту країни.
Попри небезпеку, Леонід завжди знаходив можливість хоча б ненадовго подзвонити додому.
Він говорив лише кілька слів:
— Все добре. У нас тихо.
Насправді це були слова, якими він оберігав своїх найдорожчих людей від тривоги.
У липні 2022 року батальйон виконував бойові завдання поблизу Новомихайлівки Донецької області. Саме там, 17 липня, під час виконання бойового завдання Леонід отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Того вечора родині зателефонували з незнайомого номера та повідомили страшну звістку — Леонід загинув…
Вся Україна плакала за своїм Захисником..
У Ганнопільській громаді довго не могли повірити, що людини, яка ще зовсім недавно телефонувала додому, підтримувала близьких і будувала плани на майбутнє, більше немає.
Леоніда згадують не лише як мужнього військового, а насамперед як людину, яка завжди жила за совістю.
У Ганнопільській громаді з глибоким смутком діляться:
— Молодий, розумний і активний, людина честі і принципів. Таким знали його друзі та запам’ятає Україна. Він був відважним, нікого не боявся і ніколи не ховався. Леонід пішов захищати Україну від початку широкомасштабного вторгнення російських варварів. До останнього не хотілося вірити, що він загинув… Це велика втрата для нашої громади й держави. Бо саме такі люди – майбутнє сильної і демократичної України. Не вистачає слів, щоб передати смуток та біль, який торкнувся не лише родини, а й друзів, рідних, знайомих та усіх, хто знав мужнього і відважного патріота, Воїна-Захисника, солдата Леоніда Богдановича.
Поховали Леоніда Богдановича на Берковецькому кладовищі у Києві.
У нього залишилися дружина та дві донечки — найдорожчі люди, заради яких він жив і яких до останнього подиху прагнув захистити.
За свою мужність, незламність і самопожертву Захисник був відзначений державними та громадськими нагородами.
Указом Президента України від 2 березня 2023 року №125 Леоніда Богдановича Федюка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Також посмертно його нагородили:
- нагрудним знаком «За відданість державі та особистий внесок у наближення Перемоги» (розпорядження від 24.08.2023 №16/2023-КГ);
- пам’ятною медаллю «За стійкість» від 17.09.2023;
- медаллю «Честь. Слава. Держава» (розпорядження Київського міського голови від 12.08.2024 №726).
Та жодна нагорода не здатна виміряти ціну людського життя.
Минуло чотири роки… Чотири роки болю, який не вщухає. Чотири роки пам’яті, яка не тьмяніє. Чотири роки без чоловіка, батька, сина, друга, побратима. 17 липня назавжди залишиться днем, коли родина втратила найдорожчу людину, а Україна — свого вірного Захисника. Та час не здатен стерти пам’ять про тих, хто став щитом між українським народом і ворогом.
Сьогодні ми згадуємо Леоніда Богдановича не лише з сумом. Ми згадуємо його з безмежною вдячністю.
За мужність.
За силу духу.
За чесність.
За любов до рідної землі.
За відповідальність перед своєю сім’єю.
За готовність без вагань стати на захист України.
Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Леоніда Богдановича Федюка. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто без вагань віддав найдорожче за свободу українського народу.
Вічна слава Леоніду Богдановичу Федюку! Вічна пам’ять Герою!
