Цю статтю ми присвячуємо циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA. Це історії про наших Захисників — тих, хто жив поруч, навчався, працював, мріяв про майбутнє, любив свою родину та рідну землю. А коли Україна покликала, без вагань став на її захист. Серед них — Станіслав Максимчук, Воїн із позивним «Адідас», який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.
Станіслав Миколайович Максимчук народився 16 червня 1999 року в селі Теліжинці Сахновецької громади. Зростав веселим, турботливим і працьовитим хлопцем. У 2006–2015 роках навчався у Теліжинецькій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, де брав активну участь у житті навчального закладу, здобував грамоти та похвальні листи. Любив спорт, захоплювався шахами, неодноразово брав участь у шкільних конкурсах.
У 2015 році закінчив школу та продовжив навчання у Хмельницькому професійному ліцеї електроніки. У 2018 році здобув професію слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування, отримав посвідчення електромонтера, а згодом і водійські права.
Станіслав завжди прагнув бути корисним людям. Рідні та друзі згадують, що він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, був душею компанії та мав багато друзів. Любив готувати, особливо пишався своєю коронною стравою — смаженою картоплею. Захоплювався автомобілями, спортом, любив конструювати та ремонтувати різні речі. У будь-якій справі намагався працювати швидко та якісно.
Особливе місце в його житті займали тварини. Ще зі шкільних років він не міг пройти повз покинуте цуценя чи кошеня, обов’язково приносив їх додому. Ця доброта залишилася з ним і в дорослому житті. Під час виконання бойового завдання в Одесі, коли підрозділ протидіяв ворожим ударним безпілотникам та ракетам, Станіслав знайшов песика, якого назвав Бумером, і привіз на свою малу Батьківщину. У 2023 році врятував ще одне цуценя — дівчинку Вальму, яка нині охороняє батьківську оселю.
Серед його захоплень була й риболовля. Ще в дитинстві він власноруч змайстрував першу вудку з ліщини, а вже в дорослому віці мав понад десять різноманітних рибальських снастей. Також Станіслав мав особливу традицію — щороку на Водохреща купатися в ополонці і не пропустив жодного року.
21 травня 2018 року Станіслав розпочав строкову військову службу. Через три місяці перейшов на контрактну службу до Національної гвардії України — Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного центру підготовки підрозділів на Київщині. Служив до 2021 року. Після завершення контракту працював у Польщі, але повернувся додому, щоб створити сім’ю.
За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення він одружився з коханою жінкою. Згодом у родині народився син Ян. Після появи хлопчика на світ Станіслав мріяв зробити татуювання з відбитком його ніжки. Цю мрію він здійснив лише за місяць до своєї загибелі.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Станіслав не залишився осторонь. У перші дні вторгнення добровільно став до лав Збройних сил України, щоб захищати рідну землю від ворога.
Він проходив службу на посаді старшого стрільця 2 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 5 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А0224.
Протягом 2023 року боронив Україну на Донеччині та Херсонщині — у найгарячіших точках фронту.
За сумлінну службу був відзначений нагородами. 6 грудня 2022 року отримав грамоту:
- «За сумлінне та професійне виконання службових обов’язків, високу особисту взірцевість та професійну компетентність».
29 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області Станіслав Максимчук загинув у бою за Україну.
Відданий військовій присязі на вірність українському народові, він мужньо виконав свій військовий обов’язок до останнього подиху.
За проявлену мужність Героя було нагороджено посмертно:
- «За мужність» ІІІ ступеня.
4 травня 2024 року громада у скорботі проводжала свого Захисника в останню земну дорогу. Поховали Станіслава Миколайовича на місцевому кладовищі у рідному селі Теліжинці.
Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про Захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.
16 червня 2026 року на місцевому кладовищі села Теліжинці відбулася спільна молитва за упокій Станіслава Максимчука. Цього дня йому мало б виповнитися 27 років.
Надто рано згасло юне серце, залишивши невимовний біль і смуток у душах усіх, хто його знав і любив. Його голос живе у спогадах близьких, а його усмішка назавжди залишиться у серцях рідних та друзів. Величний подвиг мужнього Воїна, вірного Сина України не зітреться часом. Його ім’я навіки закарбувалося в історії боротьби українського народу за свободу і незалежність.
Схиляємо голови в пошані перед тими, хто віддав своє життя за нас.
Вічна пам’ять Герою!
