Присвячуємо цю статтю із циклу «Герої поруч з нами», який команда «Хмельниччина Північ» створює за підтримки фонду Family.UA, світлій пам’яті наших Захисників — тим, хто віддав своє життя за Україну. Це історії про людей, які жили серед нас, мріяли, працювали, любили — і стали на захист держави. Про тих, хто назавжди залишиться у наших серцях.
Пам’ять, що не згасає. Біль, що не стихає. І вдячність, яка не має меж.
27 березня минають треті роковини відтоді, як у вічність відійшов наш земляк — молодший сержант Ігор Петрович Стасюк. Він народився 05 січня 1985 року в селі Пліщин Шепетівського району. Згодом його життя було тісно пов’язане із селом Михля Лютарського старостинського округу, де сьогодні спочиває Герой — на місцевому кладовищі с. Михля.
Ігор був Воїном, який став символом незламності. Людиною, яка жила з відкритим серцем і безмежною любов’ю до України.
Свій шлях він розпочав у Михельській ЗОШ І-ІІІ ст., де закінчив 9 класів. Згодом вступив до Рівненського автодорожнього технікуму та здобув професію механіка (у 2005 р. закінчив університет). Після навчання пішов до армії, служив у військовій частині в м. Київ (у 2005 р. прийняв присягу).
У 2007 році, по завершенню служби, пішов працювати. З 17.07.2009 р. по 26.09.2017 р. проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи “Замкова виправна колонія № 58”.
З 27.11.2017 р. — військовослужбовець ЗСУ. Брав участь в АТО, за що отримав нагороди. Після повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України у період з 28.02.2022 р. по 21.06.2022 р. обороняв м. Київ.
За життя Ігор отримав чимало відзнак:
- Медаль «Ветеран війни» (учасник бойових дій)
- Медаль «10 років сумлінної служби»
- Пам’ятна відзнака-медаль «Учасник військового параду»
Джерело: Ізяславська міська громада
Та за всіма званнями й нагородами стояла передусім Людина.
Ігор був сильним та рішучим. Змалку мав чимало друзів — був дуже компанійським, не любив бути на самоті. У юнацькі роки любив рибалити — рибу та раки ловив голими руками. Любив грати у волейбол та футбол, постійно брав участь у змаганнях з цих видів спорту. В студентські роки підзаробляв, на перші зароблені кошти придбав фотоапарат.
У 2016 році одружився та згодом разом із своєю сім’єю переїхав до м. Хмельницький. Працював у місцевій військовій частині. Дуже любив свою родину, особливо сестру (постійно намагався потішити її подарунком). У родині Ігоря рідний дядько також був військовослужбовцем.
У нього залишилися батьки, дружина та неповнолітня донечка Єлизавета.
Він не шукав слави — він обрав обов’язок. Не вагався — став на захист. До останнього подиху Ігор залишався вірним військовій присязі, віддано борючись за свободу, незалежність і майбутнє нашої держави. Його шлях — це шлях честі, мужності та хоробрості серця. Його боротьба — це боротьба кожного з нас за право жити на своїй землі.
27 березня 2023 року життя Стасюка Ігоря Петровича обірвалося.
30 березня 2023 року його було поховано в селі Михля (Ізяславська громада).
Війна безжальна. Вона забирає найрідніших та найкращих. Сьогодні він — у Небесному Війську, серед тих, хто тримає наш небесний рубіж і оберігає Україну вже з висоти вічності.
Цей біль ніколи не згасне у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав Ігоря.
Пам’ять про Ігоря Стасюка — це наш святий обов’язок. Вона — у наших діях, у нашій єдності, у нашій боротьбі за Україну.
І поки ми пам’ятаємо — Воїни Світла живуть. У кожному прапорі, що майорить над вільною землею. У кожному кроці до перемоги.
Вічна пам’ять і шана Воїну Небесного Легіону Ігорю Стасюку.
