Коли хату освітлювала лучина: як працював давній український посвіт
Коли сьогодні зникає електрика, ми шукаємо ліхтарики, заряджаємо павербанки й чекаємо, коли знову з’явиться світло. А як давали раду темряві наші предки, коли електрики ще не існувало? Адже з настанням вечора домашні справи не припинялися: потрібно було прясти, ткати, шити, лагодити одяг і виконувати чимало іншої роботи.
Одним зі способів освітлення оселі була звичайна дерев’яна лучина. А для того, щоб її світло можна було використовувати зручніше, люди створили спеціальний пристрій — посвіт.
Не просто тріска, а ціла конструкція
Лучиною називали тонку довгасту тріску, яку відколювали від сухої деревини. Для освітлення особливо цінували сосну, адже її смолиста деревина добре горіла й давала досить яскраве полум’я.
Проте запалити лучину було лише половиною справи. Потрібно було придумати, як закріпити її, щоб вона освітлювала приміщення, а дим не залишався в хаті.
Так з’явився посвіт — своєрідна конструкція для спалювання лучини та відведення диму. Її могли виготовляти з лози, деревини або полотняного мішка, обмазаного глиною. У верхній частині облаштовували отвір, через який дим виходив на горище та далі назовні.
До нижньої частини конструкції прикріплювали металеву решітку, на яку клали запалені тріски. Під нею ставили металеву бляху, глиняну посудину або ящик із піском, щоб збирати жаринки й попіл.
Таким чином, люди отримували джерело світла, а спеціально облаштована конструкція допомагала відводити дим і робила користування лучиною зручнішим.
Вечори при світлі лучини
Посвіт був важливою частиною повсякденного життя. Коли надворі сутеніло, родина збиралася біля нього, і робота продовжувалася.
Жінки пряли та ткали, шили одяг, чоловіки займалися домашнім ремеслом, лагодили господарське начиння. При цьому за вогнем потрібно було постійно стежити: лучина згорала, тому її доводилося замінювати, а попіл і жаринки — прибирати.
Це було просте, але продумане рішення, яке дозволяло використовувати вечірній час для домашніх справ.
Історія, яка має зв’язок із нашими землями
Особливо цікаво, що посвіт був відомий не лише на Поліссі. Його використання зафіксоване й на історичних землях Волині.
У науковій праці етнолога Романа Радовича «Поліський посвіт: технологічний і культурно-генетичний аспекти» наведено опис побуту 1850-х років. Він стосується, зокрема, міста Славути та сіл, розташованих за 30–40 верст на північ від Ізяслава, на території колишнього Заславського повіту.
У цих оселях для освітлення облаштовували спеціальні посвіти зі звичайних полотняних мішків, обмазаних глиною зсередини та зовні. Їх прикріплювали до стелі, влаштовували отвір для виходу диму, а світло отримували від соснової лучини.
Отже, історія цього давнього пристрою має цілком конкретний зв’язок і з нашими історичними землями.
Від лучини до електричної лампи
З часом давні способи освітлення поступово поступалися новим. У різних регіонах України використовували каганці, у які наливали олію та вставляли ґніт, свічки, а згодом — гасові лампи.
Кожен новий спосіб робив побут зручнішим, а вечірні години — світлішими. Посвіт поступово відійшов у минуле, залишившись у музейних експозиціях та етнографічних дослідженнях.
Сьогодні важко уявити, скільки щоденних справ залежало від маленької палаючої тріски. Але історія посвіту нагадує: навіть за відсутності звичних нам зручностей люди знаходили винахідливі рішення, пристосовувалися до обставин і вміли облаштовувати свій побут.
І, можливо, саме в таких простих речах найкраще відчувається зв’язок поколінь — адже за кожним давнім винаходом стоїть людська кмітливість, досвід і прагнення зробити життя трохи легшим.
Джерело: Радович Р. Поліський «Посвіт» (технологічний і культурно-генетичний аспекти) // Народознавчі зошити. 2012. № 5. С. 799–817.
